в январском номере "Вокруг света" прочитала статью о Париже. Статья - потрясающая. Журналистка Наталия Геворкян пишет о том, как она начинала жить в городе влюбленных... как-то ее стал клеить в одном из кафешек парень, который по возрасту как ее сын. Она конечно же поспешила ему об этом сказать... что-то типо того, что, простите, но у меня сын вашего возраста, на что парень прокомменнтировал: "Повезло парню." и продолжил: " Ну так что же на счет восьми часов вечера?")) Автор пишет, что в Париже у женщин нет возраста, и женщина там остается женщиной пока ее глаза умеют улыбаться... а миниюбку носят до тех пор пока есть ноги))))))))

Прочитала и подумала, что лет так через 10 уеду жить в Париж!))

вчера ночью поздравила друга с днем рождения. конечно же онлайн в контакте... мы давно не отправляем друг-другу писем и открыток. он поблагодарив добавил, что мое поздравление было последним в праздничный день, но самым теплым. приятно, что тут скажешь?.. и я почему-то вспомнила свой 2-й класс, когда, выпрыгнув на перемене в окно (чтобы не отставать от мальчишек) я бежала в буфет и покупала коржик "Звездочка" помните, такой с повидлом в середине, и стакан томатного сока - 18 копеек и 6... сок выпивался сразу, а звездочка съедалась с четкой последовательности - лучик за лучиком, пока не оставалось самое вкусное - повидло... вспомнила я это все и расплакалась...

мова про гриби а не про те, що багато хто називає сморчками. Біжу вчора з роботи. Голодна, зла і дуже небезпечна. Біжу на ринок по овечю бринзу, є там один хлопець з Карпат возить бринзу - смачну, за вуха не відірвеш... аж раптом бачу - сидить жінка з повним кошиком сморчків! Я зупинилася і на мене аж війнуло запахом... дитинства!!!
Коли я була маленька, неподалік нашого дому був тай зараз є шлакбаум, який замикали на ланцюг аби не їздили до лісу автівки. І от одного разу біля цього шлагбауму перед моїм днем народження виросли сморчки. Батя знайшов їх першим і гукнув мене. Сказав, що це найкращий для супу гриб... Господи, а вони такі гидкі на вигляд, що просто ве... Але, зрештою не все те золото... словом набрали мо тоді з батьком повний його картуз тих сморчків і я помчала додому варити суп... Хтось мабуть спитає як я будучи "маленькою" помчала варити суп? Відповідаю, я навчилася готувати їжу у другому класі... Словом, поки батя повернувся з чергування біля шлагбауму супу лишилося половина баняка...
Сіла я вчора в метро з повним пакетом смарчків, їду додому задоволена, як три слона...
А сьогодні маю повний баняк запашного супу... супу, що пахне мої чарівним лісовим дитинством...
Гриби з Черніговської області... оце й міркую собі: може купити хатку десь там і пожити по-людські - без метро?..

Переглянула зараз свій старий, як світ Щоденник... минуло два роки від того дня, коли я написала останню (тепер вже передостаннью) нотатку, де обіцяла написати детальні оповідання своїх пригод... в НІФІГА не написала... кашмар!!! Нічого не буду обіцяти, просто... просто заходьте час від часу на мою сторінку, чиатйте, пишіть, заперечуйте, чи підтримуйте... Отже: "Метро"
Метро... з цього слова, поняття і фізичного місця перебування розпочинається ранок більшості киян... Залежно від часу перебування у цьому чудо-транспорті можна відчути різні емоції і здобути певний досвід і просто дізнатися (для тих, хто вперше) що то є -метро? Наприклад потренувати розуміння і активне наслідування заповіді Христової: "Любіть ближнього свого, як самого себе". Адже коли у ранкову годину пік комусь із "ближніх" закортіло поснідати гостреньким, і тепер цей "ближній" стоїть у буквальному розуміння слова БЛИЗЬКО до тебе, тобто - впритул. При цьому одною своєю ногою він стоїть на носику твоїх недешевих мештів, дихає тобі просто в обличчя своєю ранковою гострою стравою і при цьому, очевидно він переконаний, що у нього чудовий парфум і взагалі він просто мачо і тому він посміхається від кожного притискання до тебе, коли гойдає потяг... Ну як не полюбити цього "ближнього"? Як показує практика - дуже просто! Питання інше - як полюбити???
Форс-мажер, або Обережно - гальмуємо.
Одного дня в метро, коли народу було не так багато, як завжди - тобто можна було вільно стояти і нормально триматися за поручні, машиніст оголосив про те, що між станціями відбудуться кілька перевірок гальм потяга. Це технічна необхідність, а отже, не хвилюйтеся, а міцніше тримайтеся за поручні і уважно слухайте радотрансляцію. І ось він - момент істини! Потяг рушив від станції після якої мали початися випробування гальм... Навіть не намагайтеся здогадатися про реацію людей, якщо ви генетично не українець. пасажири від старого до малого завмерли в очікуванні з хитрими посмішками на обличчі. Таке враження, що їх запросили на супер-атракціон, а не попередили про технічну необхідність... жіночки відірвалися від читання "романчиків", чоловіки перезирнулися, мовляв - круто, діти припинили куйовдитися на своїх місцях і замерли в очікуванні... Ну як не полюбити цей найпозитивніший у світі народ?
А ще ДУЖЕ люблю спостерігати за тими, хто намагається наздогнати потяг... таке враження, що це останній шанс звідси поїхати, або наступний потяг за цим маршрутом прийде лише наступного дня... але про людей, які люблять метро-перегони - наступного разу!
Користуйтеся громадським транспортом - це розбурхує фантазію і народжує нові образи героїв.

Давно не появлялась тут... наверное пока не вижу в этом смысла... собирусь с мыслями - зайду с детальными рассказами о нескольких неделях насыщенной жизни...

Настроение сейчас - меланхолически-лирическое

Поздравляла сегодня с 70-ти летием своего художественного руководителя моего театроведческого курса.
Очень сложно желать чего-то в день рождения человеку, который прожил 7 десятилетий... и сегодня же поздравляла с днем рождения человека который прожил гораздо меньше времени. И снова как-то странно себя чувствую... судите сами: ведь когд в мир приходит маленький, нворожденый человек, то с его появлением поздравляют в первую очередь его родителеа, а когда человечек немного подростает с днем рождения поздравляют уже не родителей, а непосредственно его самого... а родители в это время накрывают стол... странно... что же делать? може быть мне дадут прикладные совет по этому поводу все, кто читает эти мои творческие поиски правильных поздравлений день рождения?

Настроение сейчас - весна перемагає!

Подивилася вчора кінострічку "І це все про кохання". Ті, хто бачили цей фільм, авжеж, зрозуміють мене - враження дуже дивні. Щось подібне відбувалося в голові ппісля пергляду фільму "Догвіль". Дивишься-дивишься... а потім раптом розумієш, що кожен з нас десь чиясь маріонетка... а коли виникає протест, зявляється непоборне бажання опинитися під чиїмсь захистом і любовью, навіть, якщо це буде лише мить, а далі нехай хоч відсутність гравітації!
Люблю кіно, пісмля якого є над чим подумати!

Фотографии murahonok :

[700x525]
Настроение сейчас - Дуже ранкове, алже з 3-ї години не сплю.

Не знаю на кого як, а на мене весна впливає якось дуже позитивно... у всякому разі покищо. От, наприклад, вчора я нарешті зважилася на пошуки спортзали у новому для мене місті Донецьку. Потелефонувала, познайомилася з адмістратором та пішла на пошуки місця розташування.
І, раптом, не знаю, чи трапляється з вами щось подібне? Йду-йду, а потім раптом повертаю у протилежний бік і вирушаю абсолютно без курсу, кудись... і так поки не стало геть темно... така собі подорож без курсу і цілі...
Аще останіми днями десь всередин прокидається неймовірна ніжність до станрих знайомих, друзів і всіх хто був і є симпатичним. Може до літа таке ж відчуття прокинеться і розвинеться і по ставленню до не дуже симпатичних мені людей...
Отакої! :) Дуже ранкове,

Закликаємо всіх бажаючих відновити "давнє" спілкування засобами укрпошти. Тобто, є ідею надсилати одне одному листівки! Отакої!

Настроение сейчас - вечерне-весеннее

Весна это еще и, наконец-то, просыпание всего долго спящего и оживание всего, что собиралось умереть зимой.
Совсем скоро девушки сменят штаны и "ватники" на юбки и декольте и сине-зеленая, как папирус прзрачная кожа начнет поддаваться первым весенним лучам! Желаю всем не обгореть!

Народ, кто знает, как сделать так, чтобы чаще бывать в дневнике??? ОООЧЧЧЕЕЕНННь много всего происходит о чем можно не только подумать, но и просто поговорить, поделиться.
Я вот, например страшно соскучилась за Дельфином, который тут Gil, и казалось бы до Крыма рукой подать...
Дельфин у меня для тебя подарок на прошедший твой день варенья...
буду 15-го в Симферополе, может как-то сможем пересечься?

В колонках играет - "Чайф"
Настроение сейчас - уходящего лета...

Ветер хаоса разрушений
Исповедовал тихую гавань
Отпускал грехи искушений
окропляя парура саван,
Причащал обреченность мира
Отпевал бесстрашность ковчега...
и молитвой звучала лира
Одиноко с дальнего брега.

Последнее воскресение августа почему-то навеяло вот такие строчки нашей современницы, поэтессы Наталии Возович... Какое-то лирическоенастроение... хм... нужно влюбиться!!!

Настроение сейчас - Булгаковское...

...не исповедимы! Это неоспоримый факт, в котором я вчера снова убедилась... могу даже сказать, что чуть не набила шишку, большую и болючую. Сказала: "Спасибо Боже, что не забыл меня и преподал такой урок...но зачем? Странно и непонятно". Сегодня уже совсем не странно и не непонятно, а все, как в соты, встало на свои места. Так вот: если есть яд, есть и противоядие, если есть жлобство, обязательно есть и добродейтель...
Вчера я побывала в одном из вновь открытых для себя Булгаковских мест Киева...я так подозреваю, что Булгаковским оно стало много позже того когда автор бывал в Киеве живым, скорее всего оно создалось из энергетических материй уже после, при чем не его (Булгакова) одного, а всех созданых им персонажей...это крошечная галерея "М. К." как я ее для себя назвала.
Мне повезло...или повезло ли мне? Пока не знаю...увижу позже...я познакомилась с Котом Бегемотом, с тем самым из "Мастера и Маргариты". Вчера он был немного пьян и весел, загадочен и водночасье достаточно открыт. В миру его зовут Евгеньем, Женей... У Жени жизнь прагматична и...вобщем не важно. Но вот у Бегемота, совсем другое дело! Она полна безумств и приключений, естетики и гламура. Вчера он приоткрыл для меня дверь в свой бегемотский (богемный?) мир...потрясающе! Интересно, что ощущение этого события, подобно влюбленности, повисло в воздухе которым я дышала задолго до нашей встречи... удивительно... зачем? не знаю... в моей жизни снова муза, та, что подобно попутному ветру помогает плыть, когда отежелели весла и от гребли устали руки.
Спасибо Богу...
продолжение будет...

Все в баню! Роботу, Київ, всю цю маячню, що оточує кожен день і не дає дихати, бачити, чути те, що зветься ЖИТТЯМ...добре, що є Кохання, Друзі і Бог!

хм...я новичок...пока