Звідки береться холод?
Образа? Помста за те, що Тебе колись-хтось скривдив?..

Але ж це потяг, з якого чим далі - тим важче зіскочити. Не тому що він набирає хід, ні! Тому що він стоїть на місці. В ньому по-справжньому-мазохістично гарно - чого б злазити?
Але на ньому тільки написано "Київ-Львів" (вибач - варіанти назв зараз тосує шулер, вибрав перше, що на думку спало).
Ні... насправді цей потяг - щось старезне, що завжди чекає зміни колес на тупіковій станції.
А поки приміряють один комплект - колія знову інша (

Я не хочу вірити що ти насолоджуєшся тим, що комусь тепер теж стане холодно -> потім від них зимність перейде до інших -> і ... чи є в цього край?
Цей садомазохізм (дивно, маестро ж звали Захер Мазох. Чому б не назвати течію "захеризм"?!), так от - ця байда їсть мене так само, навіть трохи довше.
Бо вже давно щось маю за плечима в наплічникові, крім намету...

Можливо ми першими розірвемо це коло і призупинимо ланцюгову реакцію, яка може зробити світові стільки болю?

Заглянь - в тій течії, про яку пишеш, є хтось, хто вільно пливе В УСІХ НАПРЯМКАХ, причому рулить сам. Куди схоче.
Спробуємо? )

Спочатку - посміхнись ВСІМ, для кого пишеш ту свої думки. Пишеш, знаючи, що саме ці люди їх навряд читають...
Посміхнись так як це робиш тільки ти, справжня, ти така, якою мені "вигоріло" бачити тебе колись, на балконі ...

Не чекай від світу всілякої *уйні й підстав. Так ти їх тільки приваблюєш.

***

Зістрибую просто з дверей вагону-ресторану. Бачу як здивовано дивиться на мене шеф-кухар потягу, товстий китаєць (це ж він наділяв нас свіженьким халявним бухлом? )) )
Простягую руки назустріч Тобі, легко знімаю зі сходів. Хто міг подумати що це так просто?!

Вагаючись, зупиняються люди біля дерев-агрегатів, що ними обладнаний лісок навкруги залізничної колії.
Йо! Так ось чому ми думали що поїзд рухається (хоча й повільно)?
Це вони, ці люди приводили в дію складні механізми, аби вважалося нам, що пейзаж змінюється... Це рухались речі навколо нас :(

Чому раніше ми не бачили Сонця?! Воно ж завжди стояло там, десь зверху-зліва-справа в куточку, де ми, колись такі маленькі й тендітні, намалювали його в своїх альбомах!
Воно там було вчора!
І сьогодні!!
Позавчора? ))) А от позавчора, вибач, не пригадую. Мабуть як і ти - давно не дивився в небо.
Останнім часом, теж все більше порпаюсь в своїх думках і вишкрябую їх "назавжди" в щоденниках.
- чи на камінні в Криму-Карпатах.
- або закорковую пляшку з таємним посланням
- пишу сумну чи похабну музику
- викарбовую солодкі згадки в моноліті паперового фото, або цифри.
- розливаю по келихам браттям по нещастю...
- навіть не хочу продовжувати.

Я...
ЛЮБЛЮ...
ОЛЮ... (ЮЛЮ, ЛЮДУ, САШУ, ВОВУ, ВАСЮ... - ( варіанти підставиш самостійно)

Скільки їх уже плаває-плаче-кричить-про-кохання-зраду-любощі? Цих пляшок, щоденників, наскельних написів, пісень, віршів, поглядів, фотознімків?

Бачиш - світає? Розплющуй очі. Сміливіше, я поруч, тримаю.
Гарно? Тепло! )))
Тоді хуткіш йдемо звідси, бо проґавимо схід сонця...

- Звідки береться холод?
…холод стає перманентним. Мабуть, я вже звикла…
- Образа?
…образа? На нових персонажів не ображаються.
- Помста за те, що Тебе колись-хтось скривдив?..
…це не помста. Я лиш надто довго відхожу від минулого, тягну його чимдуж за собою, пишу чергові месиджі і тихо сню Ним…
- Але ж це потяг, з якого чим далі - тим важче зіскочити. Не тому що він набирає хід, ні! Тому що він стоїть на місці. В ньому по-справжньому-мазохістично гарно - чого б злазити?
…з нього неможливо злізти. Я пробувала не раз. Мене мало не силою стягували звідти. Не виходить. Пояснення – не той час, не ті люди, не та я…
- Але на ньому тільки написано "Київ-Львів" (вибач - варіанти назв зараз тосує шулер, вибрав перше, що на думку спало).
…це франківський потяг. Знаю напевне)
- Ні... насправді цей потяг - щось старезне, що завжди чекає зміни колес на тупіковій станції.
А поки приміряють один комплект - колія знову інша (
…можливо. Не сперечаюсь тут.

- Я не хочу вірити що ти насолоджуєшся тим, що комусь тепер теж стане холодно -> потім від них зимність перейде до інших -> і ... чи є в цього край?
…Ти правий. Не насолоджуюсь. Переді мною вибір – холод або фальшиві сподівання комусь. А я ненавиджу фальш.
- Цей садомазохізм (дивно, маестро ж звали Захер Мазох. Чому б не назвати течію "захеризм"?!), так от - ця байда їсть мене так само, навіть трохи довше.
Бо вже давно щось маю за плечима в наплічникові, крім намету...
…

- Можливо ми першими розірвемо це коло і призупинимо ланцюгову реакцію, яка може зробити світові стільки болю?
…ми можемо порвати кола, прожити інші ланцюгові реакції без болю вже і в насолоду. А потім найтися за кавою, ні, за пляшкою доброго вина, і поділитись досвідом. Згоден?

- Заглянь - в тій течії, про яку пишеш, є хтось, хто вільно пливе В УСІХ НАПРЯМКАХ, причому рулить сам. Куди схоче.
Спробуємо? )
…пробую бачити тих, кого треба. Вони далеко ше. За горизонтом, певне. От-от з’являться. Впевнена.

- Спочатку - посміхнись ВСІМ, для кого пишеш ту свої думки. Пишеш, знаючи, що саме ці люди їх навряд читають...
…кожен день так роблю. Щодня щиро посміхаюсь сам знаєш.
- Посміхнись так як це робиш тільки ти, справжня, ти така, якою мені "вигоріло" бачити тебе колись, на балконі ...
…тобі так запам’яталась та розмова? Посміхаюсь)

- Не чекай від світу всілякої *уйні й підстав. Так ти їх тільки приваблюєш.
…і Ти так роби! Чуєш?!.

* * *

Зістрибую просто з дверей вагону-ресторану. Бачу як здивовано дивиться на мене шеф-кухар потягу, товстий китаєць (це ж він наділяв нас свіженьким халявним бухлом? )) )
Простягую руки назустріч Тобі, легко знімаю зі сходів. Хто міг подумати що це так просто?!
…ти так кажеш? Невже просто???

Вагаючись, зупиняються люди біля дерев-агрегатів, що ними обладнаний лісок навкруги залізничної колії.
Йо! Так ось чому ми думали що поїзд рухається (хоча й повільно)?
…повільно? Чому тоді так швидко змінювалися пейзажі???
Це вони, ці люди приводили в дію складні механізми, аби вважалося нам, що пейзаж змінюється... Це рухались речі навколо нас :(

Чому раніше ми не бачили Сонця?!
…у метровій кімнаті на другому поверсі сонця завжди мало. Тікає швидко…
Воно ж завжди стояло там, десь зверху-зліва-справа в куточку, де ми, колись такі маленькі й тендітні, намалювали його в своїх альбомах!
Воно там було вчора!
І сьогодні!!
Позавчора? ))) А от позавчора, вибач, не пригадую. Мабуть як і ти - давно не дивився в небо.
…щойно глянула туди. Вже зорі. Знов без сонця. Вибач.
Останнім часом, теж все більше порпаюсь в своїх думках і вишкрябую їх "назавжди" в щоденниках.
- чи на камінні в Криму-Карпатах.
…я вчора у Карпатах залишила подряпину в душі чергового персонажу. «відмітилась» що називається.
- або закорковую пляшку з таємним посланням
…вже літом кину послання в коктебелівське море. Сьогодні тільки розмальовую фляжку синім акрилом.
- пишу сумну чи похабну музику
...я слухаю вічний Депеш…
- викарбовую солодкі згадки в моноліті паперового фото, або цифри.
…мені заборонено робити фото. Для цього є інша…
- розливаю по келихам браттям по нещастю...
…вино, добре вино наодинці.
- навіть не хочу продовжувати.

Я...
ЛЮБЛЮ...
ОЛЮ... (ЮЛЮ, ЛЮДУ, САШУ, ВОВУ, ВАСЮ... - ( варіанти підставиш самостійно)
Олю… (мій варіант…вірно?)

Скільки їх уже плаває-плаче-кричить-про-кохання-зраду-любощі? Цих пляшок, щоденників, наскельних написів, пісень, віршів, поглядів, фотознімків?
...а скільки мовчить, снить, рефлексує, кидається з мосту, морально гине?

Бачиш - світає? Я вчора бачила світанок у Карпатах. Було холодно. Багато роси на траві. Трохи приморозно. І свіжо-свіжо-свіжо.
Розплющуй очі.
Я боялась розплющити очі, бо стояла на краю прірви. Ні-ні, не подумай! Жодних збочених думок. Для відчуття польоту після душевних звірянь. Неймовірно. І подальші …надцять годин на верхній полиці франківського потягу не зітруть вранішнього буття.
Сміливіше, я поруч, тримаю.
…поруч був мій друг, мій герой, мій ангел і моя мрія. Метафізичні перетворення перенесли його впритул до мого світанку. Він притиснувся до мого вихудлого тіла і тихо нашіптував щось про дощ. Запах його доглянутого тіла змушував закривати очі, закидати голову йому на плече і віддаватись дощенту. Він наповнив мене впевненістю і спокоєм, розповів як бути далі, став ще на крок ближчим, рідним і моїм…
Гарно? Тепло! )))
Тоді хуткіш йдемо звідси, бо проґавимо схід сонця...
…я щойно звідти повернулась. Вибач.

- Звідки береться холод?
…холод стає перманентним. Мабуть, я вже звикла…
- Образа?
…образа? На нових персонажів не ображаються.
- Помста за те, що Тебе колись-хтось скривдив?..
…це не помста. Я лиш надто довго відхожу від минулого, тягну його чимдуж за собою, пишу чергові месиджі і тихо сню Ним…
- Але ж це потяг, з якого чим далі - тим важче зіскочити. Не тому що він набирає хід, ні! Тому що він стоїть на місці. В ньому по-справжньому-мазохістично гарно - чого б злазити?
…з нього неможливо злізти. Я пробувала не раз. Мене мало не силою стягували звідти. Не виходить. Пояснення – не той час, не ті люди, не та я…
- Але на ньому тільки написано "Київ-Львів" (вибач - варіанти назв зараз тосує шулер, вибрав перше, що на думку спало).
…це франківський потяг. Знаю напевне)
- Ні... насправді цей потяг - щось старезне, що завжди чекає зміни колес на тупіковій станції.
А поки приміряють один комплект - колія знову інша (
…можливо. Не сперечаюсь тут.

- Я не хочу вірити що ти насолоджуєшся тим, що комусь тепер теж стане холодно -> потім від них зимність перейде до інших -> і ... чи є в цього край?
…Ти правий. Не насолоджуюсь. Переді мною вибір – холод або фальшиві сподівання комусь. А я ненавиджу фальш.
- Цей садомазохізм (дивно, маестро ж звали Захер Мазох. Чому б не назвати течію "захеризм"?!), так от - ця байда їсть мене так само, навіть трохи довше.
Бо вже давно щось маю за плечима в наплічникові, крім намету...
…

- Можливо ми першими розірвемо це коло і призупинимо ланцюгову реакцію, яка може зробити світові стільки болю?
…ми можемо порвати кола, прожити інші ланцюгові реакції без болю вже і в насолоду. А потім найтися за кавою, ні, за пляшкою доброго вина, і поділитись досвідом. Згоден?

- Заглянь - в тій течії, про яку пишеш, є хтось, хто вільно пливе В УСІХ НАПРЯМКАХ, причому рулить сам. Куди схоче.
Спробуємо? )
…пробую бачити тих, кого треба. Вони далеко ше. За горизонтом, певне. От-от з’являться. Впевнена.

- Спочатку - посміхнись ВСІМ, для кого пишеш ту свої думки. Пишеш, знаючи, що саме ці люди їх навряд читають...
…кожен день так роблю. Щодня щиро посміхаюсь сам знаєш.
- Посміхнись так як це робиш тільки ти, справжня, ти така, якою мені "вигоріло" бачити тебе колись, на балконі ...
…тобі так запам’яталась та розмова? Посміхаюсь)

- Не чекай від світу всілякої *уйні й підстав. Так ти їх тільки приваблюєш.
…і Ти так роби! Чуєш?!.


* * *

Зістрибую просто з дверей вагону-ресторану. Бачу як здивовано дивиться на мене шеф-кухар потягу, товстий китаєць (це ж він наділяв нас свіженьким халявним бухлом? )) )
Простягую руки назустріч Тобі, легко знімаю зі сходів. Хто міг подумати що це так просто?!
…ти так кажеш? Невже просто???

Вагаючись, зупиняються люди біля дерев-агрегатів, що ними обладнаний лісок навкруги залізничної колії.
Йо! Так ось чому ми думали що поїзд рухається (хоча й повільно)?
…повільно? Чому тоді так швидко змінювалися пейзажі???
Це вони, ці люди приводили в дію складні механізми, аби вважалося нам, що пейзаж змінюється... Це рухались речі навколо нас :(

Чому раніше ми не бачили Сонця?!
…у метровій кімнаті на другому поверсі сонця завжди мало. Тікає швидко…
Воно ж завжди стояло там, десь зверху-зліва-справа в куточку, де ми, колись такі маленькі й тендітні, намалювали його в своїх альбомах!
Воно там було вчора!
І сьогодні!!
Позавчора? ))) А от позавчора, вибач, не пригадую. Мабуть як і ти - давно не дивився в небо.
…щойно глянула туди. Вже зорі. Знов без сонця. Вибач.
Останнім часом, теж все більше порпаюсь в своїх думках і вишкрябую їх "назавжди" в щоденниках.
- чи на камінні в Криму-Карпатах.
…я вчора у Карпатах залишила подряпину в душі чергового персонажу. «відмітилась» що називається.
- або закорковую пляшку з таємним посланням
…вже літом кину послання в коктебелівське море. Сьогодні тільки розмальовую фляжку синім акрилом.
- пишу сумну чи похабну музику
...я слухаю вічний Депеш…
- викарбовую солодкі згадки в моноліті паперового фото, або цифри.
…мені заборонено робити фото. Для цього є інша…
- розливаю по келихам браттям по нещастю...
…вино, добре вино наодинці.
- навіть не хочу продовжувати.

Я...
ЛЮБЛЮ...
ОЛЮ... (ЮЛЮ, ЛЮДУ, САШУ, ВОВУ, ВАСЮ... - ( варіанти підставиш самостійно)
Олю… (мій варіант…вірно?)

Скільки їх уже плаває-плаче-кричить-про-кохання-зраду-любощі? Цих пляшок, щоденників, наскельних написів, пісень, віршів, поглядів, фотознімків?
...а скільки мовчить, снить, рефлексує, кидається з мосту, морально гине?

Бачиш - світає? Я вчора бачила світанок у Карпатах. Було холодно. Багато роси на траві. Трохи приморозно. І свіжо-свіжо-свіжо.
Розплющуй очі.
Я боялась розплющити очі, бо стояла на краю прірви. Ні-ні, не подумай! Жодних збочених думок. Для відчуття польоту після душевних звірянь. Неймовірно. І подальші …надцять годин на верхній полиці франківського потягу не зітруть вранішнього буття.
Сміливіше, я поруч, тримаю.
…поруч був мій друг, мій герой, мій ангел і моя мрія. Метафізичні перетворення перенесли його впритул до мого світанку. Він притиснувся до мого вихудлого тіла і тихо нашіптував щось про дощ. Запах його доглянутого тіла змушував закривати очі, закидати голову йому на плече і віддаватись дощенту. Він наповнив мене впевненістю і спокоєм, розповів як бути далі, став ще на крок ближчим, рідним і моїм…
Гарно? Тепло! )))
Тоді хуткіш йдемо звідси, бо проґавимо схід сонця...
…я щойно звідти повернулась. Вибач.