Щоб бути неповторним, східноєвропейському містові треба нагадувати якісь інші міста. Івано-Франківськ у цьому сенсі просто унікальний. Він нагадує безліч найкращих міст, а передовсім - старий Станіславів.
Головною ознакою є те, що всього по-трохи, але є все. Якесь фрагментарне місто. Місто змішаних деталей, натяків, асоціацій, спогадів, іграшкове місто, місто-колекція невикористаних поштівок.
Тут завжди було все - фортеці, редути, мури, ратуші, ринок, церкви, костели, вірмени, синагоги, кірхи, некрополі, в'язниці, пасажи, вілли, ріки, сади, гори, млини і стайні, заводи, хори, бруківки, брами, подвір'я, дерева, школи, водогони, пожежі, облоги, бароко, класицизм, сецесія, конструктивізм, диваки, історії, звички і звичаї. Еклектика.
Це місто завжди мало трохи вільного місця, щоб прийняти ще щось. Тут люблять вбудовувати, добудовувати, прибудовувати і перебудовувати. Тут люблять зустрічати мандрівників, переселенців, емігрантів, втікачів, поїзди, перший сніг і весну.
Це місто-міст і місто-ключ до моста. Воно створене для того, щоб з'єднувати щось із чимось - Карпати з Покуттям, Прикарпаття із Закарпаттям, Дністер із Прутом, Буковину з Галичиною, Бескиди з Чорногорою, Солотвинську Бистрицю з Надвірнянською...
Воно має приреченість завжди бути зразковим, про це тут завжди дбається. Це те, що раціональне. Незрозумілим є інше. Вже кілька століть у цьому місті зручно, приємно і гарно жити. Кілька годин, кілька днів, кілька років, ціле життя.

Тарас Прохасько