Він справляв враження людини, у якої було все. Перспективний і привабливий, з приємною зовнішністю та дорогим годинником. Діорівська краватка пасувала до його бездоганно начищеного образу.
Він прийшов з букетом розкішних троянд. Я навіть не поглянула на нього. Думаючи про щось своє, перебирала пальцями ґудзики на новій блузці. Сьогодні я не хотіла вдавати близькість ні з ним, ні з кимось іншим. Незатишний холод метрової кімнати поглинув грайливі бажання.
Він порушив мій внутрішній простір, пробрався до моєї благенької винаймленої квартири і у свій нав’язливий спосіб пробував отримати мою прихильність.
Закомплексований і морально обмежений він закохався в таку ж замкнену і недовірливу. Сотнями месиджів він ставив мені запитання в надії проникнути у моє життя. А я мовчала. При зустрічах посміхалась. Я знала, що він сприйматиме мій фарс за чисту монету. Знала, скільки пар очей прискіпливо вивчали мене, коли годинами просиджувала з ним у попсовому кафе. Досить пристойно, чітко артикулюючи кожне слово, казала йому про свою байдужість. Він не чув. Тоді я звабно примружувала очі, відкидалась на спинку крісла і тяглася за цигаркою. Я смакувала чергову порцію диму і продовжувала посміхатись.
Погляд його виразних очей впивався в мою шкіру, в мої рухи і мої бажання. Швидко і нерозбірливо він говорив про свої бажання. Хотів, аби я проживала з ним кожну хвилину його життя. Заскочена зненацька я різко сіпнула рукою. Круглий чорний ґудзик покотився під складане крісло. Це була нова блузка. Я понівечила її. Нищити речі було зайвим і недоречним. Тепер йшлося про чуже життя. Нищити чужу долю – складно і непотрібно.
Потім він просто сидів, посміхався, супився. Зверхньо розповідав про сьогоднішній вдалий судовий процес, про геніальну промову і свою чергову перемогу. Безпечний і спокійний він тулився до моїх ніг, цілував їх.
Мені подобалось демонструвати холод. Мій нерухомий погляд був спрямований кудись за вікно. Думала про своїх чоловіків. Вони поводились схоже. Ніколи не були слабкими чи жалюгідними. Спали мовчки і з посмішкою. Щиро посміхались. І ніколи не намагались урізноманітнити наші стосунки. А було б натхнення. Часу нам завше відводилось вдосталь.
Раптом я уважно та пильно подивилась на нього. Я спробувала побачити бодай незначний вираз його обличчя. В мені вималювались відраза, роздратування і зверхність. Мені хотілось палити. Цигарок не було. Хотілось пити. Спати теж починало хотітись.
Я по троху здавалась. Більше не могла так сидіти мовчки. Він спитав, чи зробити мені кави.
Роби, що хочеш, - казала я і йшла в душ. Тихо роздяглася. Не одразу наблизилась до води. Відчувала на собі його погляд. Мені було байдуже. Я відвернулась. Пам’ятаю, як теплі струмені води стікали по тілу, як крапля шампуні залишилася на стінках ванни, як добре мені було із самою собою.
Мокра і недоладна побрела на кухню. Зелений чай парував на столі. Поряд пачка мого улюбленого печива з топленим молоком. Він знав мене і зробив мені приємне. Він урізноманітнився врешті-решт. Я щиро посміхнулася.
Загорнута в м’яке полотенце, я незворушно стояла під стіною і дивилась поперед себе.
Він палив на балконі свої «Мальборо». Я ненавиділа ці його смердючі цигарки. Він не міг відмовитися від них, змінити на «Парламент» чи «Гулуази». Або ж не хотів мінятись. Він стояв, не дивлячись на мене, хоча його обличчя було повернуте в мій бік. Коли наші з ним погляди випадково зустрілися, він мовив:
– Давай сходимо кудись. Ще не пізно і я знаю, відкрився новий ресторан. Там тобі сподобається – тихо, затишно, легка музика і малолюдно. Все як ти любиш.
– Навіщо, - перепитувала я, - подивитись на чиїсь незнайомі обличчя?
– Побути разом.
– А чим тобі не до вподоби тут? Мені наскучив стандартний набір твоїх розваг. Мені набридли твої дешеві жарти. Я не забороняю тобі це робити. Але це викликає в мені відразу до наших з тобою побачень. До того ж ти знаєш, я дуже люблю вечірній серіал і не пропускаю жодної серії.
Я виконувала роль жертви. Спокійно і сонно запитувала, куди поділись мої мохнаті шкарпетки. Набагато легше було залишатися вдома.