Він засміявся.
- Нічого немає смішного! - сказала я. - Крізь обличчя найсерйознішого чоловіка завжди проглядаються риси хлопчика - того, яким він був у школі. Боягузтво, жадібність, заздрість, лінощі відбиваються в найменших зморшках, а потім - у найпідступнішу мить - лізуть назовні.
- А з жінками хіба не те саме?
- Не те. Навіть першитй незначний досвід змінює обличчя. А другий, третій або десятий - робить невпізнаваною.
- І тому краще дивитися в скло?
- Можливо... - нарешті посміхнулася я. - У склі я бачу лише бузок. А це так красиво.
- Невже вам так набридло власне обличчя?
- А хіба з вами такого не буває?
- Не буває...
_ ну от бачите! Це тому, що чоловіки люблять себе більше, ніж жінки! Їм у собі подобається все.
- Ви собі набридли. Ви собі не подобаєтеся, - констатував голос. - Але ж ви нічого про себе не знаєте. Якби знали...
І. РОЗДОБУДЬКО "ДВАНАДЦЯТЬ"