Так відбувається, що  всі намагаються зачепити мене за суспільні норми. Люди намагаються виправдати свій вибір? Така фігня - мені доводиться часто бути подразнювачем  еее впевненості за правильність прийняття рішення. І виходить, мене треба закидати суспільними нормами, щоб скинути з себе це нав'язливе відчуття, що ти бездумний елемент суспільства (спочатку просто дурень написав, а варто було бидло). Біда в тому, що не встигаєш всі ці гачки з себе стягувати. І тут затягує павутиння суспільних норм. Не встигнеш оком змигнути, як почнеш задумуватись, а точніше перестанеш цим займатись.

Але. Моїм рішенням завжди була ізоляція, з адаптуванням до суспільства, ні в якому разі не асиміляцією. Зберігати тверезість мислення останнім часом вдається все тяжче і тяжче. Не знаю які зовнішні чинники на це подіяли. Тут виникає складне питання компромісу між самовпевненістю та сумнівами.

І от ставлення до цих людей цікава штука. Точно скажу, що дивитися на всіх дурнів, як на дурнів не варіант. І ізолюватися, до речі, теж. Тут вихід тяжкий, треба всіх любити;) Все інше достатньо безглуздо.