Знову проспав. Батько розбудив перед самим виходом, але два рази. Ранки рідко привносять щось нове в моєму житті, з цим робочим графіком... поснідав вчора купленим на Житньому домашнім сиром, - безпичним, купував у бувшої сусідки моєї тітки.
Робота текла собі, майже кипіла! Майже підтвердились мої підозри, що мене взяли на два місяці, на підхват.
Ох ця біржа не цікавої мені праці. Збуджує лише одне - інколи примушують працювати мозок, а між тим - ретельне виконання сумнівної роботи.
Хотів встигнути в ювелірний, поки є гроші і поки не закрився. Добив роботку, вискочив - автобус, метро, Володимирська, але запізнився всеоодно, та і його там неопинилось вже. А колись тут же витратив стипендію на обру... каблучку, найдороший, тоді, мій подарунок.
В безуспішних вештаннях вулицями в пошуках ще однієї ювелірки, вони мене виплюнули на ЯрВал.
... Різький запах клею по троху вивітрюється вслід за двома потасканами і от-от щасливими гостями столиці, що вискочили в розсунуті двері вагону метро. Дехто теж з особливим естетизмом вирішив провести цей вечір - врізається в пам'ять бидлуватий говір спочатку, крізь джаз у навушниках, слідом, як тільки підняв очі від нотатки, екстравагантні леопардові шуби і обличчя першої, окосівше із одноразовим пакетом, притиснутим до носа, що вдихав пари, та безтурботні теревені другої. ...
Я вже встиг пропустити пару ковтків віскі з фляги, надхненний Хемом. Отримав свою долю естетизму - пиття на одинці в спліно-ностальгічних тонах, на засніжених порожніх вулицях Києва.
На ЯрВалі одразу в голову б'є метушня останніх університетських років. Тож, як умога швидше його перетинаючи, я забігаю у випічку. Там мій естет-вечір підкріплюється чашкою какао та випічкою (все ванільно і в сучасних рамках романтично). І тим же Хемом, правда з мобільного.
Врубивши джаз, торними шляхами вибирався до ВЖ. Комбік у Коми мабуть не братиму, а хотів.
Згадав про старий новий рік, згадав, з ким намічали відсвяткувати, подзвонив і знайшов собі візаві. За іронічною розмовою на теми, на які я не можу серйозно говорити, я пив, гуляв ВЖ, навіть катався на рюкзаку. Але під кінець розмови з подругою, що на іншому кінці мобіл-хвилі відкрила в одеському готельному номері джин, я згадав. Багаторічної давнини, розмови з Харковом на цьому ж місці, о цій же порі... Все було майже так. І голос, і інтонація все було доболі схоже невистачає лише нестримного бажання відчути присутність - протягнути руку на сотні кілометрів та відчути радість хоча б миттєвого дотику, та взаємої трепетної ніжності, Там, де цього дотику чекали.
Я йшов вниз, по Смірнова-Ласточкіна, сподіваючись застати якесь кіно. Добравшись до відповідного закладу, я із 20ти хвилинним запізненням та 20ти гривневій вдячності касирші сів в червоний диванчик, подивившись в ньому трагічно побутовий фільм французького походження. Пропустивши зав'язку, я проестетував від якості європейського кіно та оригінальності його кінцівок.
Далі, проводжаючи трамваї, почимчикував до метра, де й почав писати цю нотатку, зіштовхнувшись всіма п'ятьма відчуттями із зовсім іншим вже естетизмом.

Это цитата сообщения леопольд_шмютцлер Оригинальное сообщение

на дальней станции сойду

Мама коллекционировала мыло, оно хранилось в таком специальном шкафчике, открываешь зеркальную дверцу, а внутри все пространство набито нарядно упакованными брусочками и все дивно пахнут. Я любила туда заглядывать, перебирать эти кусочки, нюхать и рассматривать упаковку. Любимое мыло -- с нарисованной веткой сирени. В этом году вся сирень мне пахнет этим мылом. Запах -- мгновенный катализатор воспоминаний, не воспоминаний даже, а будто на кнопку какую-то нажали и сразу картинка -- объемная, осязаемая, совершенно живая. И абсолютно недостижимая. Это детство, ты вроде все время чего-то должен, надо делать то, что не хочется, а хочется, как и сейчас тихо сидеть, читать книгу, или гулять, но вечно какие-то дела. И, если сейчас ты уже привык к компромиссам, то тогда все это казалось странным очень. И ты думаешь -- когда вырасту, хорошо бы жить в избушке в лесу, чтобы были у меня там запасы орехов и семечек и очень много книг. И сидеть в этом домике, грызть орехи и читать, и ни с кем не разговаривать. И открываешь зеркальный шкафчик, а там сиреневое мыло и ты его нюхаешь и думаешь, что лучше запаха быть не может. И странно так -- вот я в домике, не в лесу правда, но все равно, можно ни с кем не разговаривать, грызть орехи и читать книги. И я помню, как я думала о том, как это будет, когда я стану взрослой. Что я стану делать тогда, о чем думать. И мне все будет можно, никто ничего не сможет мне разрешить или не разрешить. Никто ничего не сможет мне велеть. Видимо я была достаточно проницательным ребенком, мне хватало ума понять, кто я и что мне нужно. Если бы я теперешняя встретилась с собой тогдашней, мы бы друг друга поняли вполне. Нам до сих пор нравится одно и то же. И это ничего, что сейчас меня скручивает печалью, все равно это мое кино, я за него отвечаю и смотреть его мне не противно. Оно опять становится красивым, в нем мало говорят, много курят и все плохо заканчивается. Я люблю нуары, пусть их сюжеты почти всегда слабоваты, но дело, полагаю, совершенно не в сюжетах. Важно, чтобы твое кино тебе нравилось, даже если оно совсем невеселое. Оно может быть по крайней мере красивым, тогда его интересно смотреть. Потому что нет ничего хуже, чем когда свое собственное кино тебе хочется поставить на паузу, а то и выключить вообще потому, что действие завязло и все превратилось в нудную, унылую, бездарно сделанную мелодраму.

Песенка в голове крутится.

Раціоналізм. Здавалося б панацея від будь-якого дебілізму, маразму та іншого гівна, що часом трапляється. Але не так воно складається як вбачається. Вбиваючи ракові клітини мозку(необов'язково свого) позначені штампом маразму, раціоналізм також накриває нищівним ковровим ударом дуже навіть живі, найцінніші клітини. Не знаю, чи підхопить читач мою думку, але раціоналізм навіть часто вискакує на поверхні мозку гнійним прищем самообману. А самообман, це вже найотруйніша штука, що може зароджуватися там, у надрах того-самого.

• Самообман. Він норовить самовиявитись при потраплянні першої же порошинки до озера нашої самооцінки. і якщо ти одразу не відфільтруєш весь той потік, що стікається звідусіль в те озеро, загрузнеш у трясовинні самообману. Буває, що, здавалося б люди, які могли би виживати в системі соціуму лише завдяки самообману,  виявляються тверезомислючими індивідуумами, я думаю, завдяки тому що вони дуже швидко переходять межу «далі або клініка, або сурова реальність» і завдяки заповненню увагою близького оточення, починають шевелити мізками в потрібному напрямі.

Отже, раціоналізм безпристрасно змітає пластмассовим віником весь хлам в голові в два кошики — раціонально і не раціонально. Але, на жаль, під його бутафорні вуса потрапляють і найцінніші починання в людині (які, часом кажуть, і вирізняють людину як таку), як-то творчість-фантазія-романтика-відчайдушність-легкість-імпровізація-свобода-вигадливістькреативність, і направляються до кошика не придатних до життя елементів.
Саме через неї творча дитина страждає від натиску батьків, саме через неї дитина творчих батьків потерпає у місцях громадського знущання над індивідом(дитсадки, двори, школи, райони і т.п.), саме через неї доросла творча дитина втрачає левову частку свого унікального спадку і продовжує потерпати далі…
 
Чому вони називають свободу «тобі нема чим зайнятись?», «у тебе багато зайвого часу?», «чого ти вештаєшся хто-зна де?», "навіщо воно тобі треба?" і, нарешті вбивають її ..- "займись чим-небудь корисним"

Это цитата сообщения alisavad Оригинальное сообщение

АукцЫон - Ждать

Альбом: Девушки поют

Вступление:

G H7 G H7
H-|---0----------0----------0-------------|-
G-|---0---------------------0------------4|-
D-|--------------1----------------0-1--4--|-
A-|--------0-1-2----2-1-0-----2-4---------|-
E-|-3----3----------------3---------------|-

далее вариации...

G H7 G H7
H-|---0----------0----------0--------------|-
G-|---0---------------------0-------------4|-
D-|--------------1--------------------1-4--|-
A-|--------0-1-2----2-1-0-------0-1-2------|-
E-|-3----3----------------3---3------------|-

Долго не бывал
Где не был я
Не падал
Я был, не был
Над землёю
Над водою
Как-то, где-то
Как ты, где ты?
Как я буду?
Где я буду ждать?
Буду ждать.

... Там дам
... Холодам дам
... Так и с ним дым
... Под огнём дом
... Под огнём.
... Под огнём.

(тут играется соло)

Впереди и
Позади и
Здесь дожди и
Там дожди и
Здесь край света.
Как ты, где ты?
Сам, и ни кого
Здесь нету
Как я буду?
Где я буду ждать?
Буду ждать.

... Там дам
... Холодам дам
... Так и с ним дым
... Под огнём дом
... Под огнём.
... Под огнём.

---
соло:

в начале
G H7
E-|-----8p7--8p7---|-----8p7--8p7---|-
H-|-8-8----8----8--|---7----7----7--|-
G-|----------------|-8--------------|-

потом
G H7
E-|-----7-8p7--8p7---|-----8p7--8p7---|-
H-|---8------8----8--|---7----7----7--|-
G-|-7----------------|-8--------------|-

и ещё в конце
G H7
E-|---7-8p7--8p7---|-----7-8--7--|-
H-|-8------8----8--|---7---------|-
G-|----------------|-8-----------|-

за точность не ручаюсь, но в целом так ;)

---------------
аккорды:

G: 3-2-0-0-0-x или 3-x-0-0-0-x или 3-5-5-4-x-x
H7: x-2-1-x-0-x или x-2-4-4-x-x

если уж играть в одну гитару, то можно играть более-менее полные
варианты этих аккордов, делая переходы по типу вступления.

з.ы. пока не проверяла точность аккордов и табов...

Хтось називає це соціальними ярликами, я ж називаю це просто лайном.
Лайно, яке тече по твоїм мізкам, крапає тобі на очі на язик, заливає вушні канали і проникає далі через стравохід, разом із пластиковою їжею в систему травлення, гниє в твоєму серці, і засмердючує тобі душу. Згоден, комусь подобається бридке життя, мабуть урбаністичний панк, в усьому можна знайти романтику, але той вогонь, який жевріє в купі лайна, мені мало підходить, хоча мабуть після тридцяти до того все піде.
І от струхувати це лайно яке валять тобі на вуха, та розтирати очі заплювані ним жеж, теж задоволення не з приємних. Зараз ці говномети продаються на кожному кроці, а ще їх можна безкоштовно скачати в інтернеті. Чим більше доступу до Ін формації, тим менше працівників на заводах) тим менше людей взагалі шарить нафіга і що вони роблять. занадто інформації наприклад дає тобі розуміння чого боятись, а не як боротись, паранойя, наприклад показує тобі яке гівно ти, бо у тебе гівна куди менше ніж он у того. Обісрана ідеологія, в змазані гівном вуха пихається лопатами, і кожен задоволений тим, що в ньому гівна більше ніж гівна, йде виробляти гівно.
Гівно-гівно-гівно.

Это цитата сообщения Юрий_Стерео Оригинальное сообщение

Не с нами тот, кто против нас.

Марилка уже записала 15 песен на мои стихи под гитару. Сейчас песни нуждаются в полной серьёзной обработке, музыкантах, и студии. Видимся достаточно часто по питерским меркам, и она всегда знает, куда меня отвести - ищет в контакте бесплатные входы на всякие злачные мероприятия, где мне обычно наливают водку, коньяк или шампанское. Потомучто когда люди видят меня - они меня сразу любят. Потомучто я всех люблю. Потомучто у меня на лице написано - я свой налейте мне. А на последнем фрик-фесте одна девочка прямо сразу сходу сказала мне - "Я тебя знаю. Я тебя видела. В прошлой жизни". Было не то чтобы приятно, но необычно, и моей центрифуге хватило сил на пару оборотов, после чего она выдала реакцию - краткий вывод о том, что я эту девочку трахну, и что это дело времени. Вот так работают мои мозги в последнее время.

Поэтические фестивали, концерты, выставки – а мысли все о сексе. Когда какая-нибудь красивая девушка выходит читать свои стихи я думаю о том, как бы я ей всунул между булок, и я знаю, что она была бы довольна. И я был бы доволен. Всем было бы приятно и тепло, культого и легко. И так обычно и бывает. Но когда я натыкаюсь время от времени на тех кто не врубается - надо сказать я не испытываю никакого огорчения. Этого у меня не отнять. «Не с нами тот, кто против нас» - мой девиз, его можно опустить до девиза каких-то гопников, а можно поднять, как и любую блатняковую песню до метафизически всеобъемлющего значения.

Когда выходит группа из 6 мужиков под 40 и одна девочка лет 19-и на подпевке, и солист её объявляет полноправным участником и говорит, что в такой группе должна быть такая вот типа девочка - я на протяжении всего их выступления, думаю только о том у кого она отсасывает. У солиста барабанщика или у нескольких по обстоятельствам? И если у солиста, то другие 5 мужиков как? Они же все её хотят, а у них может жёны? Не, я понимаю, женская энергия и всё такое, базара нет, элемент нужный, но почему так жёстко И так тупо? Центрифуга моя вообще тогда остановилась.

Самые красивые часто оказываются лесбиянкми. Часто - неожиданно кем-то занятыми. А самые известные выступающие уводят за собой до шести стройных тел. И я не то чтобы завидую, просто не могу понять - где и когда закончатся мои потребности и начнется творчество?

можливо, якщо стояти, завмерши, в лісі 3 дні, він забуде про твою присутність. І тоді, можливо, стане зрозуміліше, хто стукотить в тому пні, а хто шурхотить в десь там в гіллях, і чому шарудять онті кущі. Ліс живе, по коліно в пляшках і поліетилені, вислуховуючи п'яних сусідів, нашіптуючи тверезим гостям і помираючи - поранений трасами та поступово пожираємий містами та колгоспами, задихаючись в ароматах Цеодва, під все чистішим і чистішим, зоряним небом.

Інтернет, курва, оманливий

_________________________________Директору сш №185
_________________________________Ніколаенко Л.Я
_________________________________Охмуш Антон 8-А[дивно, я тоді був в сьомому А] к.
Я Охмуш Антон в начале урока
кидался шиповником. На втором
уроке Петро Матвийович сказал
викапиывать малину под забором
а з сам при этом ушел с другими
детьми заниматсо[*ати-копати, я винайшов паданкавізм іще у 7 класі!!!] чемто другим,
а в это время я стоял возле Баба-
рика Серьожи и также как и он ко-
пал малину под заборам. Перерубли-
вая лопатой кусти малины при
замахе он зацыпил меня ло ею случа-
йно!
Охмуш Антон 8-а к. 11.09. [2001 р.]

[285x380]

Політичні пригоди України, подразнюють мене на..:

Треба вести діалог із собою. Вся ця байда про сумніви, суб'єктивність думки, не оціненої і сприйнятої загалом, і весь скепсис, що є реакцією на самостійно сформовану та сміливо висловлену думку, є лише реакцією на порівняння своєї залитої неякісним цементом думки із живою. Суспільство і оточення, особливо в сучасних умовах і настроях пихатості та психологічного неврівноваження, часто тягне вниз, опускає до власного рівня або відволікає, власне йому це необхідно. Мене цікавить сам процес мислення іншої людини і його успіхи в цьому занятті, проте, як правило, всі відповіді на задані ним питання у мене є і я стараюсь не займатись тим, щоби нав'язувати "правильну" відповідь) Цікавим, зазвичай є процес, а не результат, якщо результат і видається цікавим, то насправді цікавою є дискусія з цього приводу. Не пам'ятаю виключення з цього правила, щоби чиясь відповідь здалася стрімкіше прямуючою до істини, ніж моя. [Пам'ятаю, на жаль, як я був не впевнений у напрямку руху моєї відповіді і уважно прислуховувався до інших.]
Є лише одне "але", ведучи діалог із собою, ти поміщений в соме в це суспільство, яке притягує за вуха і треба бути адекватним, тому на цьому крапка ;ь

мозг сломался, упал, разобрался, лежит по частям, собрался опять, и опять все не так...
Пока клей не высох, пока плоть не задубела, пока жизнь не надоела и теплая резина
Разобрать и собрать по частям или сразу, полностью и отдельно
фрагменты не те ли, добавить отнять в кучу собрать и взболтать
собрать по частицам металлло черепицу, чтоб не уехать опять... зимовать,
на восток, на запад или юг, его нет чтоб не кинул друг и опять кончать все опять.

Это цитата сообщения Fritz_Inferno Оригинальное сообщение

Киев в годы немецкой оккупации (162 фото)



Очень интересная, огромная подборка фотографий.
[480x640]
Собрал и подписал их alex-hedin.
Смотрим. под катом
162 ФОТО

Протягом двох років я чекав можливості здійснити цю мандрівку Якось на днях підкинули мені ідею з'їздити в Москву, і я поїхав. На вихідні, на суботу скоріше. День обіцяв бути насиченим - *6 фото 3,5; *урок водіння; *репа; *нотаріус; *бабуся; *траса-> -> -> -> -> МОСКВА.
А Вийшло не так... ...о сьомій-восьмій вечора були вже на трасі і нас підібрали. І так ще два рази. В основному це були не зв'язні діалоги, а один дядько весь час перебирав всі диски, що були в машині, як потім виявилось шукаючи якийсь один, і всю дорогу ми переслуховували початки якихось пісень. таким чином ми опинилися о 10 вечора десь за 60 км від кордону навпроти якогось забитого кафе(див у можливому фотозвіті, далі "думф").
Попивши чаю, наступні сім годин ми чимчикували трасою...
Автостоп - дуже цікава штука. Зараз ти можеш куняти в теплому салоні чогось дбайливо вимитого авто, спостерігаючи, як блимають світловідбиваючі стовпчики з кілометражем, а в наступному кадрі, ти радієш подумки кожному кілометрові, які по суті нічого не відіграють, ідучи лише вперед, щоб не замерзнути. Завжди задумуюсь, що думають люди в тих гарячих металевих коробках на колесах, проїжджаючи о першій ночі повз мене на швидкості 120 км/год. Думаю кожен мав би свої міркування, свої залишу при собі)
Відвідавши славне місто Глухів, під яким ми застрягли на 7 год, ми разом із працівниками кордону заїхали до них на день відкритих дверей. Точніше, на 5 хв відкритих дверей - до їхньої перезмінки. Обігнавши нову зміну, ми перетнули нейтральну полосу і стали чекати закінчення російської перезмінки, яка теж почалася о шостій ранку, але за їхнім часом.
Пройшовши біля 25 км пішки холодним російським периферійним ранком, ми сиділи на сходах пропускного пункту. Уже зібралося кілька машин в очікуванні якихось бланків. І тут. Всю нудотність цієї ситуації порушили вступні акорди:
A D/A A D/A A Bm C#m E
In the flesh! День, що почався із Пінк Флойда мав видатись багатообіцяючим;) Коли всі стали в чергу за цими папірцями, я спитав водія тієї немитої машини, з якої почався мій чудовий ранок чи не підвезе він нас до М... Але я не договорив перебитий працівником кордону. Пройшовши кордон, ми стояли голосували(думф) і ось закоричневіла сіра машинка, з якої ще можна було почути Стіну. Коли ми сіли до машини, нам поставили альбом спочатку і далі ми їхали обмінюючись якимись фразами. І я заснув.
Прокинувся я на сільській дорозі... Ну все ще в машині, з водієм і його супутником і, блукаючи у здогадках, я спитав у Свєти - "А що? Ми вже не їдемо в Москву?" Взагалі-то, це скоріше був мій висновок, зроблений на основі почутого крізь сон. І ще я знав, що ми їдемо за картоплею. Свєта сказала мені, що я проспав кілометрів 200... В якійсь "дєрєвні" чорти знає де(ДжіПіеС-у у мене не було), ми простирчали доволі довго. Аж ось винесли декілька мішків із картоплею. У мене з'явилась підозра, що вони весь цей час складали туди різні частини тіл, різних людей. І ще якусь пляшку рідини, дуже мені нагадавшої горіховий самогон. Моя асоціація була не далекою від правди... Правда, я не дізнався з чого був той самогон, але він був хороший - м'який і чистий. Скажу лише, що у Свєти була велика алюмінієва кружка, а у мене кришка від термосу, я кожен раз за нею допивав, а сам майже завжди пив до дна...
Мене дивує, як так на дорозі складаються обставини, що разом опиняться такі корисні один одному люди... Або це певна містичність дороги, або всі люди один одному корисні, просто це виявляється лише на дорозі.
Отже вже ясно в якому стані я ступив в Москву. Москва мені сподобалась...

Тут, мабуть лише ДУМФ. Скажу лише, що в порівнянні з Києвом(поверхнево), Москва це місто із масштабом 1,5 до 1(в одному сантиметрі півтора сантиметра, в одному бульварі півтора бульвару, в одному будинку півтора будинка)

Так ось в Неділю зранку, на вулиці Школьной, я виявив, що в Понеділок зранку, як це планувалося, ми не будемо в Києві...
І я підірвався в Київ. Мій рюкзак лежав у батьків дігерів, на проспекті Лєніна, зробивши гак в Московському метро, я увірвався туди, почав шукати різні свої речі, потім залізли в нет і почали шукати квитки, траси і прчєє. Коли я вже намилився звідти, мені запропонували чай... Ну як я міг відмовитись...
Ясєнь Пєнь, що чай на Московській, а точніше пострадянській кухні не міг обійтись без політичних розмов... ... ... і ще трохи... Таким чином, я дивом опинився на трасі о 4ій. Підбирали мене потроху... І ті водії, які розмовляли, після кількох питаня починали жалітися... Була навіть одна спільна фраза, але я її забув. Крім одного. Парубок із Тули. Зупинився один такий пацанчик в шапочкє-гандонкє в червоній дев'ятці... Одразу, видно, що в місті люблять пити чай із самоварів - душевний щирий і простий пацанчик. Може відвідаю Тулу якось. (він до речі, схожий на одного провінційного гравця з КВНу, потім згадаю...)
Так ось, знову я підзастряг. Після декількох кілометрів вночі, посеред руского поля, вирішив використати гроші на рахунку, використались достатньо швидко. Тоді Читать далее...

...
Був я
Було десь літо,
я в ньому був,
а якщо ні то
буду ще колись
_ _ _ _ _ _ _ _ мабуть.
...

Я думаю, що "дача" час від часу сприяє моїй необхідній насназі...
Спочатку я почав сумувати за літом, за тим що побачив, відчув цього літа, і в деяких випадках, навіть, посумував за місцями в яких побував літом. Ніколи майже цього не робив - лише в школі до старших класів, сумував за канікулами, як всі діти, і то, здається, рідко. Завжди був задоволений тим, що встиг отримати.
І ось посумував я трохи ...а до цього ще згадував, що Осінь була моєю улюбленою порою року...
Одного осіннього вечора(як в книжках пишуть), я поїхав кудись в Київ, і помітив осінній спокій на вулицях. Не було прохолодно, просто був в куртці, вийшовши з оточення величезних будинків, побачив громадян, що в цьому спокої йшли з метро, їхали в машинах, стояли на світлофорі, відчув їхню присутність де-не-дне на проспекті. Все стало таким як треба - вітерець, запах, навколишній простір - і в них дерева і я. Потім я знайшов Осінь за містом, на природі, не можна було не піддатись Її гармонії.
Сумуючи за літом я ввібрав в себе настрій Осіні, вони переходять один в другий.

Это цитата сообщения Toshin Оригинальное сообщение

Пряма Х, під назвою розчарування



В колонках играет - ДДТ
Настроение сейчас - Припаскудне

Все менше і менше стає людей, які мене розуміють, все більше і більше з'являється на мені одягу чорного кольору... Приходить поступово зима.

Падають останні стіни країни мого суспільного існування, країну мого буття пожирає самотність, поступово розширюючийся вірус, сукупність бактерій, що глумливо розмножуються на могилах моїх оптимістичних сподівань. Такої повільної, тихої, всепоглинаючої, мирної війни світ не спостерігав.

У кожного є (заїжджена фраза) "свой уютненький мирок", в який хочеться час від часу втекти... Дивно, але у мене ніколи не дохдили руки його створити... Мені потрібна своя країна, мені вистачить п'яти квадратних метрів... Малесенька країна самотності на двох... Місце розположення на мапі неважливе. Карпати чи Труханів чи київське метро, всеодно...

Хроніка минулої розмови...

Tosha (10:31 PM) :
Настрій припаскудний....
Tosha (10:31 PM) :
Мені такий подобається.
Tosha (10:31 PM) :
Але задоволення я від того не отримую, бо настрій паскудний.
Tosha (10:32 PM) :
Шкода, що ми з тобою посварилися...

...прощавай

Місто спорожніло. Залишились цегла з камінням, склеїні до купи. Звичайно, його знайшло багато людей, але вони не наповнили його. Можливо, нічого і не трапилось, а воно завжди мало атмосферу спорожнілості, міняючи своїх мешканців, як дерево листя у відповідні пори року. А тепер, достатньо зимній клімат.

Я відкрив для себе три одночасних значення російського слова "поносить".
По-перше - згадувати когось лихим словом...
По-друге - абільно какати.
Ну і як Лєнін брєвно.

Ось такі каламбури можна писати - Ленин поносил бревно(м) и/потому что оно упало ему на туфлю.

Є такий феномен - тверезість мислення. Або ясність свідомості. Так ось я помітив, що він може, принаймні у мене, проявлятись після дії алкоголю деякого, причому від кожного виду алкоголю, різна ясність абсолютно. Не має таких вправ, зарядок, гімнастики, щоб тримати його у формі або розім'яти, я не знайшов. Іще цей феномен(я знову ж таки тільки про себе кажу) передує натхненню, а надихає достатньо багато речей, які рідко трапляються - кіно, вірш, книга, вислови, навіть дерево. Іще на мене діють просто життєописи визначних людей. Іще натхнення не варто шукати в одних і тих самих речах, а взагалі-то його просто не варто шукати, його треба очікувати, якщо, звичайно, ти його хочеш.
Також, ця тверезість і гострота мислення з'являється, якщо зробити ряд дуже правильних і влучних логічних висновків, як раніше двигуни такою ручкою заводили. Думаю, вона взагалі може залежати від рівня самовпевненості. А от самовпевненість залежить від твоєї успішності.
Найцікавіший і найефективніший це любов. Не кохання - воно якраз абсолютно протилежне ясності мислення, і не прив'язаність. Ця любов поєднання відчуття ніжності і пристрасті до людини, а також гармонії. Ця гармонія ще веде до врівноваженості, яка дозволяє контролювати емоції(насамперед сприяє кмітливості).
Між іншим, на шляху до цього можна застосовувати різні інструменти, які не суперечать власним переконанням. Хоча взагалі краще завжди розвиватися "природним" шляхом(куріння трави не входить до "природних" шляхів).
І от тільки коли досягнуто того стану, про який я товкмачу, можна брати в руки Біблію, літературу з ізотерики чи, наприклад, Коельйо. До того, це буде зазубрення "чужих" життєвих цінностей, яке не призведе до хороших результатів, принаймні навряд чи стане їх прямою причиною.
[400x286]

Это цитата сообщения noel_ja Оригинальное сообщение

Бандура



[700x475]

Банду́ра — украинский народный струнный щипковый музыкальный инструмент. Имеет овальный корпус и короткий гриф. Струны (на старых инструментах — 12-25, на современных — 53-64) частью натягиваются над грифом (так называемые бунты, более длинные, низко звучащие), частью же прикрепляются к деке (так называемые приструнки, более короткие, звучащие высоко).

Строй бандуры смешанный, в нижнем регистре квартово-секундовый, в верхнем преимущественно диатонический, в современных инструментах — хроматический. Играют на бандуре, перебирая струны пальцами с надетыми специальными напёрстками или без них.

Дума "Буря на Чорному Морі"
(думы — украинские исторические песни особой формы (свободные по ритму и лишенные строфического членения), создавшиеся в козацкой среде XVI—XVII веков




О бандуре на украинском языке