Раціоналізм. Здавалося б панацея від будь-якого дебілізму, маразму та іншого гівна, що часом трапляється. Але не так воно складається як вбачається. Вбиваючи ракові клітини мозку(необов'язково свого) позначені штампом маразму, раціоналізм також накриває нищівним ковровим ударом дуже навіть живі, найцінніші клітини. Не знаю, чи підхопить читач мою думку, але раціоналізм навіть часто вискакує на поверхні мозку гнійним прищем самообману. А самообман, це вже найотруйніша штука, що може зароджуватися там, у надрах того-самого.

• Самообман. Він норовить самовиявитись при потраплянні першої же порошинки до озера нашої самооцінки. і якщо ти одразу не відфільтруєш весь той потік, що стікається звідусіль в те озеро, загрузнеш у трясовинні самообману. Буває, що, здавалося б люди, які могли би виживати в системі соціуму лише завдяки самообману,  виявляються тверезомислючими індивідуумами, я думаю, завдяки тому що вони дуже швидко переходять межу «далі або клініка, або сурова реальність» і завдяки заповненню увагою близького оточення, починають шевелити мізками в потрібному напрямі.

Отже, раціоналізм безпристрасно змітає пластмассовим віником весь хлам в голові в два кошики — раціонально і не раціонально. Але, на жаль, під його бутафорні вуса потрапляють і найцінніші починання в людині (які, часом кажуть, і вирізняють людину як таку), як-то творчість-фантазія-романтика-відчайдушність-легкість-імпровізація-свобода-вигадливістькреативність, і направляються до кошика не придатних до життя елементів.
Саме через неї творча дитина страждає від натиску батьків, саме через неї дитина творчих батьків потерпає у місцях громадського знущання над індивідом(дитсадки, двори, школи, райони і т.п.), саме через неї доросла творча дитина втрачає левову частку свого унікального спадку і продовжує потерпати далі…
 
Чому вони називають свободу «тобі нема чим зайнятись?», «у тебе багато зайвого часу?», «чого ти вештаєшся хто-зна де?», "навіщо воно тобі треба?" і, нарешті вбивають її ..- "займись чим-небудь корисним"