Протягом двох років я чекав можливості здійснити цю мандрівку Якось на днях підкинули мені ідею з'їздити в Москву, і я поїхав. На вихідні, на суботу скоріше. День обіцяв бути насиченим - *6 фото 3,5; *урок водіння; *репа; *нотаріус; *бабуся; *траса-> -> -> -> -> МОСКВА.
А Вийшло не так... ...о сьомій-восьмій вечора були вже на трасі і нас підібрали. І так ще два рази. В основному це були не зв'язні діалоги, а один дядько весь час перебирав всі диски, що були в машині, як потім виявилось шукаючи якийсь один, і всю дорогу ми переслуховували початки якихось пісень. таким чином ми опинилися о 10 вечора десь за 60 км від кордону навпроти якогось забитого кафе(див у можливому фотозвіті, далі "думф").
Попивши чаю, наступні сім годин ми чимчикували трасою...
Автостоп - дуже цікава штука. Зараз ти можеш куняти в теплому салоні чогось дбайливо вимитого авто, спостерігаючи, як блимають світловідбиваючі стовпчики з кілометражем, а в наступному кадрі, ти радієш подумки кожному кілометрові, які по суті нічого не відіграють, ідучи лише вперед, щоб не замерзнути. Завжди задумуюсь, що думають люди в тих гарячих металевих коробках на колесах, проїжджаючи о першій ночі повз мене на швидкості 120 км/год. Думаю кожен мав би свої міркування, свої залишу при собі)
Відвідавши славне місто Глухів, під яким ми застрягли на 7 год, ми разом із працівниками кордону заїхали до них на день відкритих дверей. Точніше, на 5 хв відкритих дверей - до їхньої перезмінки. Обігнавши нову зміну, ми перетнули нейтральну полосу і стали чекати закінчення російської перезмінки, яка теж почалася о шостій ранку, але за їхнім часом.
Пройшовши біля 25 км пішки холодним російським периферійним ранком, ми сиділи на сходах пропускного пункту. Уже зібралося кілька машин в очікуванні якихось бланків. І тут. Всю нудотність цієї ситуації порушили вступні акорди:
A D/A A D/A A Bm C#m E
In the flesh! День, що почався із Пінк Флойда мав видатись багатообіцяючим;) Коли всі стали в чергу за цими папірцями, я спитав водія тієї немитої машини, з якої почався мій чудовий ранок чи не підвезе він нас до М... Але я не договорив перебитий працівником кордону. Пройшовши кордон, ми стояли голосували(думф) і ось закоричневіла сіра машинка, з якої ще можна було почути Стіну. Коли ми сіли до машини, нам поставили альбом спочатку і далі ми їхали обмінюючись якимись фразами. І я заснув.
Прокинувся я на сільській дорозі... Ну все ще в машині, з водієм і його супутником і, блукаючи у здогадках, я спитав у Свєти - "А що? Ми вже не їдемо в Москву?" Взагалі-то, це скоріше був мій висновок, зроблений на основі почутого крізь сон. І ще я знав, що ми їдемо за картоплею. Свєта сказала мені, що я проспав кілометрів 200... В якійсь "дєрєвні" чорти знає де(ДжіПіеС-у у мене не було), ми простирчали доволі довго. Аж ось винесли декілька мішків із картоплею. У мене з'явилась підозра, що вони весь цей час складали туди різні частини тіл, різних людей. І ще якусь пляшку рідини, дуже мені нагадавшої горіховий самогон. Моя асоціація була не далекою від правди... Правда, я не дізнався з чого був той самогон, але він був хороший - м'який і чистий. Скажу лише, що у Свєти була велика алюмінієва кружка, а у мене кришка від термосу, я кожен раз за нею допивав, а сам майже завжди пив до дна...
Мене дивує, як так на дорозі складаються обставини, що разом опиняться такі корисні один одному люди... Або це певна містичність дороги, або всі люди один одному корисні, просто це виявляється лише на дорозі.
Отже вже ясно в якому стані я ступив в Москву. Москва мені сподобалась...

Тут, мабуть лише ДУМФ. Скажу лише, що в порівнянні з Києвом(поверхнево), Москва це місто із масштабом 1,5 до 1(в одному сантиметрі півтора сантиметра, в одному бульварі півтора бульвару, в одному будинку півтора будинка)

Так ось в Неділю зранку, на вулиці Школьной, я виявив, що в Понеділок зранку, як це планувалося, ми не будемо в Києві...
І я підірвався в Київ. Мій рюкзак лежав у батьків дігерів, на проспекті Лєніна, зробивши гак в Московському метро, я увірвався туди, почав шукати різні свої речі, потім залізли в нет і почали шукати квитки, траси і прчєє. Коли я вже намилився звідти, мені запропонували чай... Ну як я міг відмовитись...
Ясєнь Пєнь, що чай на Московській, а точніше пострадянській кухні не міг обійтись без політичних розмов... ... ... і ще трохи... Таким чином, я дивом опинився на трасі о 4ій. Підбирали мене потроху... І ті водії, які розмовляли, після кількох питаня починали жалітися... Була навіть одна спільна фраза, але я її забув. Крім одного. Парубок із Тули. Зупинився один такий пацанчик в шапочкє-гандонкє в червоній дев'ятці... Одразу, видно, що в місті люблять пити чай із самоварів - душевний щирий і простий пацанчик. Може відвідаю Тулу якось. (він до речі, схожий на одного провінційного гравця з КВНу, потім згадаю...)
Так ось, знову я підзастряг. Після декількох кілометрів вночі, посеред руского поля, вирішив використати гроші на рахунку, використались достатньо швидко. Тоді заспівав Circle song, не встиг доспівати, як зупинився американський трак(той що схожий на оптімуса прайма), в якому я завжди хотів поїздити. Там, я ностальгував під попс 90х - іванушкі, спайс гьолс, аварія і купа іншого, і ще відправив СМС знайомій в Харкові, що буду зранку.
І ось, десь о 2ій я опинився в Бєлгороді, недалеко від автовокзалу. Там мені популярно розповіли, що маршрутки до Харкова не буде до 6ї ранку(у мене відбулося ДеЖиВу) і сказали, що до вокзалу мені їхати 200 рублів, а йти 2 години... У мене на той час залишалось 40 рублів(20 із них я наскріб по кишенях монетами) і 150 грн. 100 грн мали піти на експрес, що відправлявся десь о 6ій з Харкова... Вирушивши на вокзал ж/д, я зупинив першу ліпшу машину, сказав, що треба на вокзал... Водій мене спитав скільки я можу дати йому, навіть не зробивши паузи після моєї відповіді(поясню, сума прозвучала як, "пляшка мінералки" чи "старий мєльнік"), він сказав, сідай. в Машині я встиг послухати дві пісні Аліси з трьох пісень які мені подобаються - Трасса Е-95(якою я рухався до цього моменту) і Веретено.
На вокзалі я виявив, що найближчий потяг відправиться о 6ій, а якщо й був би інший, я би не зміг обміняти свої УАХі, бо там не працював обмінник( це означало, що міняли прийдуть тільки о 6ій, обмінника там взагалі не було,). Шляхом кількох випадкових співпадінь, везіння, моїх скудних дипломатичних здібностей і 30 грн, я о 4ій ранку за чиїмось там часом, вперше, за роки два-чотири, трясся в купе в сторону Харкова. В Харкові я простирчав півтори години, Ксюша, так і не прокинулась, і вже о сьомій я сів на експрес. В Полтаві. до мене підсіла дівчина, яку як виявилось звали теж Ксюша, вона теж викладала східні танці, а ще відкривала свій езо-магазин Шакті, і я загубив її візитку... ;)