[525x700]
Настроение сейчас - воліла б кращого

Місто має чіткий, різкий запах, від якого дрібно тремтять ніздрі – запах самотності.
Запрограмувала себе на весну, вона теж має свій особливий запах – землі, сонця і диму.
Перейшла на скейтерки, гуляла під дощем, сиділа біля багаття, спершись головою на Равличка… Але ця весна ще поки надто ефемерна, поки що бореться із самотністю за право зайняти місце у моїй душі.
А самотність – вона всепроникаюча, всепоглинаюча, в’язка і навіть дещо пекуча.
Закинутий пляж, покритий снігом, залізобетонні споруди, болото під ногами і холод, що гострими голками штрикає пальці. Телефон мовчить, плеєр не працює… Трепетно-священне місце затоплено водою із річки, що розлилась
Ідилія для занурення углиб себе, та тільки от від тої ідилії хочеться кричати до зупинки серця.
На даному етапі життя душа моя сповнена пост року, чогось настільки насиченого та самодостатнього, що хочеться вводити його під шкіру.
А ще цими звуками сполоханих птахів, вічно пливучої гармонії та інструменту дощу.
Існує надто багато місць, пов’язаних із певними людьми, інколи здається, що мене ніколи не покинуть привиди спогадів.
…
Хочеться податись за місто, поблукати полями, фотографувати небо і посмішки тендітних листочків, заплющувати очі і мружитись від сонця, тулитись до дерев та гладити проти шерсті вітер.