[336x448]
Настроение сейчас - цинічне, оххххххх....

Напала на мене ностальгія увесь вечір слухати музику з мюзиклу Notre Damme de Paris…
Хороша книга, хороший мюзикл… крім того, просто обожнюю французьку мову як таку
Хочу сьогодні написати про дивний парадокс нашого часу… Колись люди, читаючи книги, були набагато більш освіченими та ерудованими. Сьогодні ж, читаючи більшу у кілька разів кількість інформації в основному з інтернету, ми програємо своїм предкам за рівнем корисних знань. Хоча, з іншого боку, і вимоги до нашого покоління вищі – НТР, поява нових інформаційних систем та технологій і т.п. вимагають вчитись швидко та багато.
Не знаю що там і як, але мене вражає інше – небажання молоді щось робити.
Недавно, будучи на одному концерті, спостерігала за дівчинкою, яка сиділа переді мною. В одній руці пляшка якогось шмурдяка, в іншій – літровка пива, просить у якогось хлопчика на сусідньому сидінні цигарки – собі та подрузі, видає гучні коментарі стосовно музики на сцені – абсолютна відсутність поваги – як до себе, так і до оточуючих.
І невже до цього зводиться уся «несхожість на натовп»?! Людиною бути треба для початку…
Мені завше здавалось, що людина, яка хоче бути поза форматом повинна розуміти для чого це їй, а не тому, що так круто… я, виявляється, помилялась.
Сьогодні так просто «зробити» себе, створити собі той чи інший імідж…
Але ж то усе фантик, блискуча обгортка, яка в більшості випадків, нажаль, ховає під собою гниль та запущеність… Так часто доводиться стикатись з недалекістю, нещирістю та дволикістю.
А де ж ті люди, яких можна вивчати роками, блукаючи лабіринтами їх незбагненних душ?!
Мені інколи здається, що я не належу своєму поколінню… часто марю романтизмом іншої епохи, але то все лише невинні мрії, невідомі нікому та приємні у хвилини смутку.
Доволі агресивно вийшло, просто емоцій з даного приводу більш ніж достатньо.