[399x529]
В колонках играет - Аніме - У пошуках весни
Настроение сейчас - ля-ля -ля

Раптово згадуються всі „дивні” місця, в котрих доводилось побувати.
Особливо ті, що з похмурих.
Темні підвали, підземелля, каземати, коридори розвалених будинків, заводів, лікарень і т.п.
Чомусь маю нездорову пристрасть до таких місць.
І знову підтвердила свою теорію щодо актуальності третього закону Ньютона, себто „на кожну дію є своя протидія”.
На кожну релігію є своя субрелігія, на кожну культуру – своя субкультура.
Хтось постійно видумує щось, щоб відрізнятись, гублячи у погоні за „оригінальністю” головне, себто Ідею.
Хе, згадалась фраза з книги Дереша – „Суспільству замало андеграунду, тому вони вигадали апперграунд”.
...
Останнім часом надто багато слів та думок щоб викладати їх на інет сторінку. Вона безчуттєва...
А в собі стримувати теж важко.
Якась дивна ностальгія незрозуміло за чим.
Дивлюсь, як крізь скло вікна просвічується сонечко, намагаючись знайти мене своїми променями.
Банальність думок та бажань. Порожнеча на емоційному рівні. Так, саме безпристрасність.
Всередині живота все завмирає. Передчуття змін…
Я й сама це усвідомлюю. Ще трішки і все знову полетить/попливе/замаячить/замерехтить... шкереберть/догори дригом/невпопад і що ще.
Ці зміни мені просто необхідні...
Мабуть не лише для того, щоб не залишатись на місці.
Це як невеличка перестановка речей у кімнаті, що доводить до морального оргазму.
Щодо перестановок, то на разі вони відбуваються лише в душі. Не просто перестановки, а справжнісінькі революції.
„Я шизію від свободи”
Не виходять ці слова з голови та душі протягом останніх двох тижнів мабуть.
Комусь це втомлююче – писати/читати/переглядати/пробігатись очима по/ігнорувати... всі такі довгі та марудні пости.
Але що..., якщо не... ?