[400x525]
В колонках играет - Stand.up - Відлітай
Настроение сейчас - нормально

ги, знайшла колись написане... це про Львів, бо його я дуже люблю і це мабуть єдине місто з тих, в яких мені довелось побувати, яке мене настільки задіває...

Стою на балконі, дивлюсь на жевріючий захід похнюпленого сонця. Десь далеко, вільні від земних умовностей, летять птахи. Небо сповнене спокою та гармонії, лише трошки стривожене непомітним для людського ока вітерцем. Дивлюсь на небо, дивлюсь під ноги, а там… Там розбурхане, спішне і таке галасливе життя. Вир метушні охопив моє місто, воно потонуло в сонному присмерку, в багатоманітті своїх ароматів.
Моє місто завжди так пахне. Воно, як старенька бабця, котра давно підібравши улюблений запах парфумів, зберігає його довгими роками…
Тут, на висоті мого балкону завше смачно пахло смаженими млинцями. А ще свіжовипраною постіллю. А ще… Хм, важко пояснити. Запах щастя. Дитячого, наївного щастя. Одразу поринаю з головою в спогади коли я ще була малою. Як я завжди полюбляла тут сидіти і не думати ні про що погане. Зараз знову відчуваю, як гаряча кров пульсує в скронях а в голові відчутне легке запаморочення… Я озираюсь довкола… Перед очима простягається безмежний простір вечірнього неба, я відчуваю свіжий подих вітру на своїх щоках і піддаюсь цій невідомій стихії. На душі стає легко і тепло.
Одна за одною ніби зірки на небі спалахують кватирки в сусідніх домах. Знаю, що і тут і там ходять безтурботні люди, повертаються з роботи, йдуть одне до одного в гості… Туди-сюди з гуркотом коліс і ревом мотору проносяться машини. Вони теж кудись поспішають... Та я не зважаю. Я продовжую стояти тут, в напівзабутті, віддана своїм мріям.
Моє місто пахне сонцем… Особливо погожими осінніми днями його тут багато.
Воно пахне кавою, цей запах невтримно виривається із маленьких кав’ярень та подорожує людними вулицями.
Моє місто пахне музикою… Інколи веселою, інколи журливою, але загалом такою милою серцю…
Моє місто пахне чиїмось коханням… нерозділеним, одиноким, давно забутим, а може ще не пізнаним, а може юним та розквітлим.
Воно пахне блиском вечірніх ліхтарів, що м’яко освітлюють перевулки, вулички, переходи…
Воно пахне галасом трамваїв, що турботливо відвозять заклопотаних людей по домівках.
Моє місто пахне смутком та ліричною задумою старовинних та масивних статуй, пам’ятників.
Запах, до якого хочеться постійно повертатись, розчинятись у ньому... „до самого, самого дна”