[700x525]
В колонках играет - Deine Lakaien - Fleeting
Настроение сейчас - похмурий

Все недоказане залишиться наболілим

І все ж…
“…Залишися зі мною до завтра
І не кажи нічого
Довше лише вічність
Чесніше лише слова…”

І все ж…
Мені потрібен ЦЕЙ настрій, ЦЕЙ стан…
Для того, щоб жити… Виживати… Мріяти… Бажати…

Холодні пальці на холодному склі залишають свої невагомі сліди, маленькі сльози застигають воском на білій шкірі обличчя, кожен подих несе в собі лише морозних холод.
Він благословенний Самотністю. Він проклятий Самотністю.
Він п’яніє від Неї, напивається Нею щоночі, сидячи тут, біля вікна.
А щодня…
Щодня – фрагменти вічності топляться одне в одному, втрачаючи колір, форму.
Щодня – океан нових обличчь протікає поряд. Сірих обличчь.
Щодня – нове усвідомлення того, що його власну порожнечу Ніхто не в стані заповнити
Це далеко не егоїзм… Це – його хрест.
“У кожного він свій. У кожного він такий різний”

Як хотілось допомогти, та я не розуміла.
А зараз… Переповнюють пусті мрії та бажання.
Нащо мріяти, кохати, вірити в краще?
Нащо обманювати самих себе, прикидаючись безтурботно щасливими?
Мерзну… не від холоду за вікном, а від холоду, що палить зсередини.
Сьогодні провела день в парку.
Він теж холодний. Та не через погоду, ні, просто образ його віє холодом.
Жовте раніше листя віддало своє тепло землі, втратило ту Осінь… живу і теплу… потемніло, небо кольору свинцю нависає, водночас давить і огортає затишком, холодне повітря, почорнілі від вологи дерева, пожухла трава, легкий туман, що простилається м*якими густими шматками над сонною землею… красиво і водночас так…___