В колонках играет - Кино – Звезда По Имени Солнце
Настроение сейчас - мрію

Жить вредно. От этого умирают
Станислав Ежи Лец

Нічне місто, злітна смуга, зіткана для когось з рудих ліхтарів вздовж дороги, майже порожній транспорт, байдужі лиця, мряка і волога прохолода. Ні, мабуть ніколи не втомлюсь писати про старе місто ввечері. Це щось. Старенькі будівлі, котрі увібрали в себе не один десяток років історії, темні дворики, що приховують в собі щось таємниче та містичне, вологі стіни, покриті диким виноградом та плющем, м’яке світло ліхтарів, яке наче зігріває невідомим теплом, слизька і мокра бруківка під ногами і зірки, падаючі зірки, безкінечність неба, прохолодна свіжість провітря і безлюдні вулички…

Дуже хочеться Різдва… І до Львова…
Це так гарно… така чудова атмосфера, коли всередині тепло, незважаючи на мороз на вулиці.
Хочеться наряджати ялинку, хочеться купувати маленькі подаруночки рідним і загортати їх в різнобарвний подарунковий папір, хочеться сидіти холодним зимовим вечором в теплі і затишку, в м’якому світлі гірлянд і пити гаряче какао, хочеться сходити в оперний театр, хочеться погуляти вечірніми вуличками кам’яного міста-красеня, вбираючи в себе кожну секунду щастя…
Так, саме такі банальні речі можуть і роблять мене щасливою…
…Хех… Пригадався вираз
«Мелкие радости – к крупным неприятностям»
……………………………………………………………
А ще думала сьогодні увесь день про старе і призабуте. Воно загалом все напівпрозоре і якесь особливо цінне. Відчуття, схоже на те, коли ти тримаєш в руках попіл сторінок. Він ще тримається вкупі, але варто його торкнутись і все розсипеться в порох. Коли, ледве дихаючи, розглядаєш залишки літер, слів, фраз… Спогади, такі собі флешбеки, раз за разом з’являються в голові. Люблю час від часу переглядати старі фотоальбоми, згадувати місця, події… і те, яким дивним чином життя змінює свій плин.
Загалом, мені не хочеться жалітись на своє життя. Є все, що потрібно. Тим паче, що все дуже й дуже відносно.
Так, буває боляче, буває погано. Але без цього не уявляю себе. Вчусь жити. Можливо колись мені це вдасться!
Так дивно бачити себе в такому піднесеному настрої. Дуже й дуже сподіваюсь, що він затримається погостити в мене надовше.

[600x376]