[391x386]
В колонках играет - Полинове поле - Чорна рілля
Настроение сейчас - ...дум...

Блін…
Звідки береться ця важкість на душі?...
Так хочеться сказати комусь «wash it all away»…
Хочеться поплакати… а не можу… не виходить…
…Сумно…*втомлено розтираючи туш рукою*
Тут якось холодно… пальці мерзнуть… Потрошки звикаюсь з думкою, що вже зовсім скоро буду гріти їх в рукавичках…
Кумедний в’язаний шарф кольору вишні, така ж шапочка, улюблене чорне пальто…і руки по кишенях…люблю тримати руку в чужій кишені, стискаючи теплу долоню… і нічого з цим не вдію.
За тиждень залишусь сама-самісінька… досадно… всі мене знов покидають…
Що ж…буду бродити вечорами старим містом, кожного разу шкодуючи, що під рукою немає фотоапарата, милуватись наче вперше тамтешньою красою, відключатись від зовнішнього світу за допомогою музики…
Помаленьку все тече, змінюється, а я не встигаю помічати цих деталей…
Як по заготовленому шаблону… Взяти б та розірвати цей замовлений круг…

Як часто, я помітила, я ставлю крапочки… є що написати… нема терпіння тиснути на клавіші, немає бажання виводити закарлючки в блокноті. Так легше – спонтанна думка – полетіла в світовий простір… там їй і місце. Можливо колись і кимсь буде підхоплена.
А в голові і на серці залишається попелище. Повільно потухає при вечірній меланхолії…
Чому вечори у мене завше сповнені суму? Чому приходиться… не розумію…

Обожнюю свій теплий сірий шерстяний светр… *ховаючи руки від холоду*…
пробувала малювати вперше за останні два місяці… вже немає того, що було колись… один сюрреалізм… люблю запах свіжої гуаші… і змивати її з рук…
люблю водити пензликом по чистому аркуші паперу з заплющеними очима, піддаючись думкам про все, що завгодно. Стільки всього різного люблю…а бувають моменти, коли нічого не приносить втіхи, коли хочеться порвати свій малюнок, перечеркнути всі слова, розстріляти в грі ще одну партію нечисті…що завгодно…
Нажаль, в реальності такої можливості в нас немає… Немає кнопочки «backwards»…Cut – все знято, запущено в ефір… і за кожен подих часом приходиться розплачуватись «высшей мерой отчаяния».