[404x400]
В колонках играет - Europe - Dreamer
Настроение сейчас - романтичний я б сказала...

Читаю потрошки вірші французькою…Наткнулась на «Последнее стихотворение» Роберта Десноса… щось в ньому таке… Крім того, мова ця просто зачаровує…

J’ai reve tellement fort de toi,
J’ai tellement marche, tellement parle,
Tellement aime ton ombre
Qu’il ne me reste plus rien de toi.
Il me reste d’etre l’ombre parmi les ombres,
D’etre cent fois plus ombre que l’ombre,
D’etre l’ombre qui viendra et reviendra dans ta vieensoillee.

Ммм... думки…хаотично розхитуються в голові, а я не в силах їх відсортувати.. Думаю ось про що:
«Свободное и глубокое мышление, которое стремится к уразумению жизни, и полное презрение к глупой суете мира – вот два блага, выше которых никогда не знал человек»… [Хм, останнім часом частенько посилаюсь на Чехова… Хороший письменник, треба віддати йому належне…]
Нажаль, я так далеко знаходжусь до розуміння цього світу, банально – я себе до кінця не розумію… Чи колись мені доведеться отримати відповіді на свої запитання? Знаю, що скоріш за все вони знаходяться прямо тут, переді мною, але я, як і решта людей, що живуть на нашій планеті, надто сліпа, щоб помітити істину…
Чомусь за останні роки мало що змінилось… часто почуваюсь гидотно і мізерно, надзвичайно незначимо… інколи здається, що життя це дійсно нікому не потрібне… маю звичку заглядати людям, перехожим в очі, помічати маленькі штрихи, детальки… Але так неприємно зустрічати лише одне затуманене скло… Неприємно дивитись в пустоту… знаючи, що в ній не відіб’ється, не сколихнеться й тінь іскорки… Чому це так? Може я щось роблю не так або просто мені слід було народитись в іншу епоху… Я себе не відчуваю в цьому суспільстві…
Досить себе жаліти… Я можу спробувати подивитись на все по іншому, можу насунути капюшон на самі очі, закинутись в плеєр і не зважати на решту, я можу багато чого, але вибір мій падає саме так…Що ж… Радує безмежно сьогоднішній дощ… Яка повноцінна осінь без дощу?… Яким був парк сьогодні!!! Казка… по-іншому й сказати неможливо… туман, що навис над водою, заплутався своїми пасмами поміж дерев… а дерева… пожовтіли так злегка, так красиво… ммм… я просто близько години стояла і дивилась на ці фантастичні картини…)