[305x500]
В колонках играет - Hypnogaja - Quiet
Настроение сейчас - ...вечірнє...

Монотонно поцокує годинник на стіні, з тихим шурхотом пересувається стрілка. З нею пролітають малі, невблаганні секунди.
Прозоре і кришталеве… сльоза… lacrima mosa… тонкою лінією обпікає обличчя
На сарказм не залишено місця, сміх хтось приручив, а потім запхав за грати з банального і жорстокого.
Майже невагомо… по піщинці втрачається реальне, за ним на маленьких долонях підноситься забуття і наївна втіха від тимчасового sanctuary. Самообман…переривається сон, повний солодкого і намріяного… ілюзія…крихка і мінлива… міраж… примарливе і ненадійне… життя… темне, похмуре небо, як на диво без зірок нагадує про світ, прикро, але все крутиться по колу разом з маленьким камінцем, на ймення Земля, що завис десь в космічному просторі…
А ми з’являємось, творимо, не зупиняємось, надихаємось, знаходимо, втрачаємо…зникаємо…

“I wanna slip into the quiet and let the whole world pass me by. I need to break from all the existence so I can finally rest my eyes…
I’d like to slip into the quiet just to try it and watch the whole world pass me by. If I should take from my own existence, if I should stop it all just for an instant. Will I finally rest inside? This peace is so hard to find…
Don’t let me slip into the quiet… Don’t let the whole world pass me by…”

От чорт, слухаю пісню вже котрий раз і все не можу наслухатись. Знов цей голос мене зачарував… Слова пісні… чомусь зараз такі рідні, такі близькі… Вихоплюються з власних емоцій… якраз те, чого б мені зараз хотілось…
Близько двох годин сьогодні сиділа в дворику біля університету, перечитувала окремі фрагменти з Харукі Муракамі… колись пам’ятаю, як підкреслювала цю цитатку…

“Человек должен хоть раз в жизни оказаться в кромешной глуши, чтобы физически испытать одиночество, пусть даже задыхаясь при этом от скуки. Почувствовать, как это – зависеть исключительно от себя самого, и в конце концов познать свою суть и обрести силу, ранее неведомую”.

Адже стільки людей бояться самотності… Як на мене, то кожен має право на “особистий настрій, особистий час”, коли він сам, коли його ніхто не турбує, коли нікого немає поряд. Тоді залишаєтесь лише ти і твої думки, є можливість поскладати все по поличках, обдумати дещо, помріяти, вичистити весь непотріб… Хіба самотність це погано? Хм, я мабуть просто звикла.. Можна ж мати багато знайомих, друзів, і все ж залишатись самому. Якщо немає людини, котра хоча б спробувала зрозуміти… важко, але до цього теж звикаєш і починаєш сприймати як абсолютно природню річ…