[300x421]
В колонках играет - Tristania - Sequel Of Decay
Настроение сейчас - dreaming away

Часом складається таке враження, що навіть найнереальніші мрії можуть здіснитись….Варто лише закрити очі. Закрити очі і відпустити світ…Ставлю диск з улюбленою музикою і забуваюсь. Такою, що проймає до глибини душі… Я так часто піддаюсь впливу мрій, фантазій саме під неї… Відчуваю вітер на щоках, краплі дощу в долонях. Стою на одному з високих пагорбів, навколо лише простір, така маленька безкінечність для душі і тіла, свобода і радість… Це чомусь таке близьке мені. Оце дійсно музика для душі….
Чому ми даємо нашим мріям перетворитись в сіру реальність?.. Дозволяємо буденності притупити всі наші почуття, перетворюючись з черствих та егоїстичних покидьків? Невже тільки таким можна вижити? Адже я впевнена, що десь там, глибоко в кожному з нас сидить дитина, спроможна мріяти.. Тільки багато хто засадив цю дитину вглиб зашкарублої шкоринки, з якої той тоненький голосок не може бути почутий. Багато кому той голосок і непотрібен. А він мене підтримує на плаву. Хай вони й нездійсненні хай важко досяжні… Але…мрії… не уявляю свого життя без них…
Хтось скаже що мрії ці – хмаринка в небі, хтось – що це просто територія, огороджена муром від стороннього ока, хтось – що це одинока пуста кімната… Зараз я не шукаю образу йому, просто сюди ми “приходимо” коли нам погано або навпаки, добре… це в кожному з нас, щось таке…щось дуже цінне, що ми не хотіли б втратити… щось, що ми підсвідомо бережемо… ех, одна байда в голові в мене…