Перше багаття цьогорічне, яке ніби справжній початок весни.

Перше багаття в полі за інститутом мистецтв.

Три літри чаю в термосі, вино, художники.

Гарно.

Палаючі головешки в темряві.

Палаючі контрольні роботи студентів.

Недовге забуття, втеча від реальності, від міста, від переживать, від думок.

Та все не покидає відчуття, що я щось/когось втрачаю... Дуже суттєве і потрібне.

Ніби воно просочується крізь долоні, розчиняється в повітрі, стає ефемерним і далеким, нереальним.

Мені страшно.

Страшно це втратити.

Деякі хвилини мені хочеться розтягувати до вічності.

Але страшно собі зізнатись які саме...