Мені так не вистачає слів, так перехоплює подих, так сильно давить у грудях дивне відчуття, що принесла з собою весна.

Мені хочеться мовчати і водночас захлинатись від спілкування... обміну думками-ідеями-словами-дотиками до душі-посмішками-ніяковіннями.

Хочеться чимпошвидше скинути взуття і бігати босоніж зеленою-зеленою травою, падати в неї, вдихаючи на всі легені приємний запах, мружачись від сонця, гучно сміючись.

Хоча зараз падає мокрий сніг і холодний вітер пробирає, здавалося б, наскрізь, мене продовжує зігрівати сонечко.

Здається, ніби я повільно-повільно осуваюсь у теплу воду. Не тону у ній, тільки зависаю в цій приємній невагомості.

Звуки та зображення доходять наче з іншої реальності, такі розмиті і деформовані, в'язкі і спокійні.

Тут, здається, ніколи нічого не змінюється і це так добре. Приємно знати, що можеш повертатись до цього стану, у це місце.