Один за одним проходять наші зимові вечори. Вечори жовтуватого світла від ламп, іноді від свічок. Вечори чаю з імбирем чи корицею, вечори з розмовами, фільмами, книгами, музикою, затишком. Чимось по-справжньому домашнім. Чимось, що хочеться цінувати і берегти в своїй пам'яті. Знаю, що 2011 зустріну так же - спокійно і затишно. Вдома і сама. Подалі від тусівок, їх шуму і п'янок. Так це тішить, що з'являється давнооо забуте і по-дитячому наївне відчуття казки. Зависло воно навколо мене у повітрі і не відпускає. Здається, в один момент закрутить і підкине високо-високо, далеко-далеко звідси. А може мені просто хочеться... дуже і щиро хочеться відчувати себе щасливою? Нагадувати собі іноді про це.

Читаю Ружевича "Смерть у старих декораціях" і віє звідти тим самим, таким рідним. Слухаю багато французької музики, бо від неї якось по-особливому шкребе всередині. Нічого холодного, нічого гострого, нічого цинічного. Наразі буде так.