Настроение сейчас - ну що тут додаси... десь далеко...
Охопила страшна ностальгія за тим, чого ще скоро мені не відчути – європейськими містами і їх атмосферою.
З усіма тими вуличними джазами, літніми кафешками, цокотом кінських копит, запахами кави та голубами. З різними людьми, які поспішають кудись-відпочивають на лавчинах-спілкуються-палять-замріяно дивляться у небо-читають газети-плачуть…
Десь там, далеко звідси, якось вселилась немала частинка мене. Я знаю, мені її не повернути, але я того і не прагну. Вона живе собі там і ніколи мені не надсилає листівок, не пише листів. Але я знаю, що вона щаслива і щодня посміхається.
У неї там маленька квартирка на останньому поверсі з невеличким балкончиком, що виглядає на одну з міських площ. Щоночі вона туди виходить з цигарками і довго закохано розглядає своє місто.
Вона носить високі підбори і різнокольорові шалики. Щоранку вона п’є каву в кав’ярні, що знаходиться на першому поверсі її будинку. Вона завше носить з собою в сумці якусь книгу і коли тепло любить читати їх в одному з парків свого міста.
Вона гуляє містом і подумки фотографує кожен жест перехожих, кожну тінь від будівель.
Вона засинає тільки після какао з молоком і щоночі бачить сни.
Мабуть варто було б до неї якось навідатись…