Настроение сейчас - messed up
У мене є коробка. Проста така собі картонна коробка з-під взуття. Але водночас геть не проста. Там купа речей-спогадів. Дрібниць, здавалося б, нікому не потрібних. Мабуть то прерогатива дівчат – мати подібні коробки. І я в цьому далеко не оригінальна.
Але як же приємно час від часу перебирати всі ті частинки власного життя, що існує тепер тільки у спогадах, які ніхто не в праві забрати у мене.
Отака собі ностальгія і давить у горлі. З колонок звучить голос Джуліана Томаса і до дідька хочеться плакати. Інколи події, після того, як їх переживаєш, стають ефемерними, іноді навіть здається, що все це відбувалось з кимось іншим, не з тобою.
Згортаю в жмені всі ці друзочки себе – я така вся розбита. Скільки часу намагаюсь навести лад у своїй голові, а це набагато важче, ніж прибрати у квартирі, на полицях, в коробочці… Але тільки це мені залишається. Допоки не зрозумію в чому полягає моя проблема, не зможу бути щасливою, як би то драматично не звучало.
Наразі ж залишаюсь для себе чудовиськом…
