На рівні дороговказу, що перекреслює назву твого населеного пункту червоним, починається справжнє життя. Солодкуватий запах розпеченого асфальту відступає, звільняючи місце ароматам польових трав. Високовольтні дроти виглядають геть вульгарно та недоречно. Шум міста розчиняється у щебеті птахів та сюрчанні цикади. Ти звільняєш себе, віддаєшся сонцю, землі та вітру.

Видихаєш з полегшенням, знімаєш взуття, повільно ступаєш уперед. Пальці лоскоче пшеничне колосся, у волоссі заплутується невагоме проміння. Ти просто живеш, дихаєш, відчуваєш…тут і зараз.

А потім сонце піддасться хмарам, вони швидко і впевнено заполонять простір неба, а ти… ти відчуєш на своїй шкірі тисячі холодних крапель дощу. Мурашки по тілу і гостре відчуття реальності. Впадеш у траву, висушену сонцем, майже сіно, і будеш смакувати ці дивні ритми, що краплини витанцьовують на твоїх долонях, щоках, плечах…

І це, по суті так мало, але і так багато…

І це все, що потрібно, аби бути глибоко щасливим.