[631x699]
В колонках играет - Фльор)))
Настроение сейчас - суперское

Аш...

Від пострілу зброя випала з рук дитини, але хлоп’я швидко підхопило його з дорожнього пилу та побігло геть від янгола по одній з бокових вулиць, і за хвилину зникло за одним з будинків. Від жахливої болі янгол впав на коліна так схопився обома руками за стікаючу кров’ю рану. Куля пройшла наскрізь, не лишивши жодної надії на відмову від жахливої зустрічі, трохи нижче серця задівши ліву легеню. За мить, кривавий слід вже з’явився й на брудни порваних штанях, але поволі почала зупинятися. Голова його була безнадійно опущена, таким чином, що довге русяве, скуйовджене волосся повністю закривало його обличчя, по щокам якого потоками котилися сльози і градом падали на суху спраглу землю, під його ногами, приєднуючись до запікшихся в пилюці та піску крапель крові. Рана не була смертельна, але біль завжди відчувається, не так фізичний як душевний біль. Ледь ворушились побиті крила, граючи з білим пір’ям. За кілька хвилин рана перестала кровоточити, але сльози не завершували свого дощу болю. Він прибрав руки з рани і тепер вони безнадійно звисали і щось безглуздо шукали в дорожній пилюці, наче він хотів вчепитися за щось тверде і сильне, що моголо б його стримати, і щодуху закричати. Що ж ви люди коїте?! Навіщо?! Мало що ви один одного принижуєте, ви ще й один одного знищуєте.
Раптом зліва від нього пролунав чийсь зовсім тихий голос:
- Цікаво, що більше болить? Те що стікає кров’ю, чи те – що їсть з середини, і від нього немає порятунку, ніколи і нікому?
Запитання явно було до нього, але хто це. Поряд нікого не було, неначе голос лунав з повітря. Він одразу ж схопився на ноги і почав нервово озиратися навколо, але нікого так і не угледів. Було відчутно що здійнявся невеличкий вітерець, так, що легка курява почала здійматися на перехресті.
- Хто тут? –трохи збентежено, запитав янгол, - покажись!
- Яка різниця хто, головне, що я тебе знаю. –знову несмішливо пролунало з повітря але вже з правого боку.
- Покажись! Хто ти є?! – вже твердіше мовив янгол, і кінчиком лівого крила, коли повертався, зачепив щось, або когось, щось невловиме і невидиме, як саме повітря...