да , именно так
[700x564]

Цього літнього дня, як і завжди стояла невимовна спека, ледь колихалися наполовину всохлі трави від змученого вітерця. День як день, що нічим не відрізнявся від десятка таких же днів, що вже цілий місяць змінювали одне одного, даючи місце розгулятися старій посусі. Аж ось на небі щось загорілось і сліпучим сяйвом полетіло прямо в степ, до матінки землі, стрімко і швидко. Кілька захопливих і дивовижних секунд, цього яскравого польоту, чи точніше падіння. Аж поки це «щось» не зустрілося з землею."
Удар… ні , не було відчутно навіть найменшого стрясіння землі. Вогняна куля, здавалось, з шаленою швидкісттю врізалася в землю, ледь розширившись досягши землі, але ні поштовху землі ні коливання вітру... нічого цього не було. Лише в різні боки розлетілося безліч малесеньких іскорок, які на мить вже щезли, та здійнялася хмара куряви, що не поспішала так швидко зникати, а навпроти заволокла собою, те, що «впало» з неба. Наступної миті сяйво почало зменшуватися і зникати, так що можна в ньому було щось розгледіти. Наче то була людина, точніше не людина а.. янгол?!. круг нього стояда невелика курява, і тому він деякий час лежав непорушно, наче чекаючи , доки осяде пил. Тому його не можна було добре розгледіти. Здавалося, створіння з крилами було мертве. Жодних знаків життя воно не виказувало. Здавалось, його викинули з літака, або ще з чогось, але то лише могли бути догадки. Коли курява вляглася, пальці людини з крилами заворушилися, потіи руки, і ноги. Судячи з рухів, це йому давалося нелегко. Егеж, гепнутися з такої висоти, дивно, що він взагалі ще живий. За кілька звилин вінзвівся на коліна, з усіх сил упираючись долонями в землю. Голова його була опушена.
Його крила були усі в пилюці, місцями не вистачало пір’я, ноги і руки його були усі в подряпинах та синцях, свитина була йому завеликою і звисала з плечей, вигляд у нього був дуже болісний. Він поволі підтягнув обидва, місцями скривавлених, крила та сів на ноги, голови всеж ще не підіймаючи. Затим, виставим вперед праву ногу і, спираючись на долоні, почав з великим трудом підійматися на ноги. Він явно хотів випрямитися і стати тведо, але було то дуже важке завдання для нього. Весь час він хитався і оступався, аж поки таки не став рівно. Ще раз оступивщись, янгол став таки рівно і почав поволі підіймати свою голову. Молоде обличчя було брудне від пилу та запікшоїся крові лише в очах, в цих великих, кольору сіро-блакитного неба, неймовірно прекрасних і сумних очах світився вогник...
він підніс свою праву руку до чола і озирнувся навколо... його тіло було виснажене і голодне, а навкруги ні живої душі, ні деревця... один сухий, випалений сонцем степ. - Куди тепер, майнуло в його голові.... жахливо боліло ліве крило, на пір’ї була запечена кров... він ще раз озирнувся і поволі пошкутильгав на зустріч сідаючому сонцю... так, ледь тримаючись на ногах, він поволі йшов… йшов не знаючи куди й навіщо. Здавалось, він навіть не знав чому він іде саме на захід а не на схід, чи на то й же південь чи північ. Одне він знав напевно, хоч степ і безкрайній але, все ж десь є йог початок чи кінець, він не міг опинитися в якійсь пустелі, ні, це земля, така жадана ним земля… хоч куди не кинь оком, кругом суцільне жовто-зелене море. Тому він просто йшов. Міг би – злетів би зараз же над землею й подивився хоча б куди іти, щоб не брести в сліпу, на зустріч не знано кому, і чому. Він невпевнено почав розправляти крила, але жорстока біль вогнем вдарила по його тілу. ліве крило , явно було зламане в кількох місцях, а не як він думав раніше, просто розбите об браму, з якої він чимдуж тікав…
Тому ще постоявши з хвильку на місці, відходячи від больового шоку, янгол поволі побрів далі.. куди йому тепер поспішати … багато питань було зараз в його голові, і він на всі на них сподівався знайти відповіді, його ентузіазму можна було тільки позаздрити – змучений, весь побитий, голодний і виснажений, він цілеспрямовано йшов вперед, насвистуючи якусь веселу пісеньку… і вогонь, вогонь в його очах, він не згасав, якась вуглинка горіла в його серці, ця маленька, зарита в величезному попелищі вуглинка, чудом полишена живою хазяїном-вогнем. …
---

Одвічна війна. Одвічна бородьба. одвічне протистояння добра і зла...тільки хто є хто?...війна, яка триває ще від народження світу. беглузда війна тих, хто не взмозі померти, війна безсмертних... ні договорів, ні угод, ні перемир'я...Війна вищих істот.
На протязі тисячоліть ця війна не закінчується, інколи в окремих боях перемагає одна сторона, інколи інша, окрема територія час від часу переходить із крил в крила але війна так і не припиняється. існують лише деякі окремі так названі рубежі, що визначають кордони які весь час змінюються. інколи бої стихають, припиняються для переведення духу і відпочинку, але ніколи не закінчується остаточно, несчисленне воїнство весь час встані бою...війна древніх триває і по сей час і невідомо коли закінчиться тут час не має значення і ваги, бо протистояння відбувається скрізь і весь час. армії не зменшуються, бо Читать далее...

Настроение сейчас - k

kmk

В колонках играет - Gackt
Настроение сейчас - super

)


[491x698]

В колонках играет - тнмк
Настроение сейчас - супер

концепт закончен!)

[493x698]

ж

о

В колонках играет - Найтвиш
Настроение сейчас - не очень, х*рово

Всем привет кто может иногда читает мой дневник))))
сегодня мой Др, или проще говоря "день разврата"...
почему так , объяснять нехочу, просто не люблю свой Др...
плохие воспоминания... но как он есть его нужно как-то отметить...
зачем люди рождаются? может кто-то слышал о в осточных направлениях религий есть такое понятие как "колесо жизни" , определённое количество перерождений взависимости от кармы, а так же есть понятие " проклятие колеса жизни" - тоесть бесконечное перерождение вплоть до конца времён, в жизнь с муками и неизменно трагическим концом... так вот у меня всё чаще сидит эта мысль... а неважно...
в принципе, я убиваю время как могу, вот сегодня в час ночи , а точнее утра , наконец закончила книгу, осталось только набрать))), а также придумала (утром) новый язык с фонетикой и всем вытекающим, вплоть до арифметики, и назвала есго, языт "Тах", только мне интерестно, это плод моего воображения или такой язык когдато существовал?
спать хочу, есть хочу....пойду напьюсь...

В колонках играет - )
Настроение сейчас - )

http://www.missukraine.kiev.ua/bruzko/

" align="right" width="699" height="525" alt=" (699x525, 66Kb)">
В колонках играет - people))
Настроение сейчас - good

Додому вона повернулась дуже пізно. До пізнього вечора майор витягував з неї слово за словом про минулі події. Звісно, про янгола він не повірив, та й вона вже погодилась сама з собою, що це був просто, як то кажуть «глюк». Ноги страшенно боліли, наче нікуди й не ходила, проте втома дуже добре нагадувала про себе. Та ще й пішки довелось підійматись на четвертий поверх, ліфт, як завжди буває в сценаріях затяганих фільмчиків звичайно не працював. Ще совдепівська техніка сама по собі вражає, можна навіть сказати – на межі реальності і фантастики, бо творили її великі люди – ентузіасти, до кінця віддані своїй страві, бо навіть мікросхеми всі паяні ні, не штамповані в цехах а все вручну, паяльником, за вісімдесят карбованців на дві неділі а бувало що й на місяць, одним словом – фантастика.
Неквапливо вона відкрила двері в квартиру. Маськи вдома не було, дивно, та завжди стрічала її вдома коло порога з вічно голодними великими очима, хоча кому кому, а Масьці гріх було б жалітись на те що її не кормлять. Як же їй хотілося зараз взяти на руки це пухнасте чорненьке чудо, поплакати, пожалітися, розповісти про всі свої незгоди та негаразди. Але Маська видно давно вже кудись злиняла. Що ж, прийдеться шукати подушку. Вона роззулася, скинула кофту та, влізши в домашні кумедні капці, пішла на кухню. Страшенно хотілось їсти, вона навіть розігріла вечерю та поставила на плиту чайник, але нічогісінько не лізло в рота, в середині відбувалась якась маленька зміна але кричала про це дуже голосно. Тому вона знов дістала свою записну книжку та стала записувати те що крутилось у неї в голові весь день. Навіщо? А хто його зна. Може щоб просто відволіктися або вбити трохи часу…


***7***
Кішка?!!

Який приємний ранок. Сонячні зайчики лоскочуть її обличчя, по тілу розлита приємна вранішня втома. Очі ще закриті, але крізь вії пробиваються маленькі промінчики сонячних зайчиків, дуже м’яко, намагаючись якомога ніжніше відкрити їй очі. Сон повільно і неохоче врешті відпускає її зі своїх обійм. Але все ж так лінь прокидатися. Вона повільно і обережно відкрила очі… він ще спав…
Ні фіга собі!!! Він тут! Наче блискавкою вдарило її розум. Так, він лежав поряд і ще спав мирним сном, щось цікаве йому снилось в цю мить, адже відомо, що найніжніші сни приходять саме вранці. Але що це?! Він зараз прокинеться. Так, він зараз відкриє очі. Аш наче вжалена підхопилась, стрибнула з ліжка та побігла геть зі спальні в сусідню кімнату, тільки двері ляснули за її спиною. Від шарудіння він остаточно прокинувся. Як добре. Ранок. Він ліниво потягнувся, та поволі встав з ліжка, чого, як що чесно, не дуже й хотілося робити, але і спати вже теж не хотілося. Янгол підійшов до крісла, на якому лежав його одяг та ненароком глянув у дзеркало. Йой! На голові, м’яко кажучи, був просто жах, тому, швидко одягнувшись він першим ділом схватився за гребінець. так, розчісуючись, він вийшов зі спальні та попрямував по інерції на кухню. Дивно, він ніде не бачив Аш. він ще раз зазирнув у вітальню, але її там теж не було. Зовсім на неї не схоже, хоча, скільки він її знає… ну й грець із нею. Він взяв з холодильника кілька вчорашніх бутербродів та почав все ж так нишпорити по квартирі в пошуках Аш. Кілька разів він навіть погукав її, але та досі мовчала, хоча була десь поряд. Він точно знав, що вона десь у квартирі, бо дуже добре відчував її, але де саме сказати не міг. Тому продовжував методично її кликати, але вона не відповідала, ані звуку. Під час пошуків він наблизився до великого дивану у вітальні, що стояв майже біля декоративно каміну, так, що одна його сторона притиснута до стіни. І чомусь, йому захотілося зазирнути саме туди. Янгол наблизився впритул, аби зазирнути, і саме в цей момент зненацька і зовсім на те не чекаючи, почув чітке і тверде «Стій!». Аш кричала йому стояти, але голосу її він не почув, хм… все відбувалось за допомогою думок. Він на мить зупинився, повністю спантеличений тим, що Аш говорить з ним саме так, та ще й гримає на нього. Давненько він не спілкувався подібним способом. І що Аш робить за диваном, чи під?
Ти там? – запитав янгол Аш.
Тут. – незадоволено відповіла та.
Але як ти… там опинилась, чого сидиш там? – продовжував спантеличено той.
Так треба! Я тобі говорила спати у вітальні. Чого не послухав? Якого біса приперся до мене?! – в тому ж тоні продовжувала Аш.
Там незручно, і взагалі, яка різниця де спати.
Велика!
Що ти там робиш? Вилазь звідти, чуєш.
Не вилізу.
Вилазь.
Не вилізу, буду тут сидіти. Не підходь!
Чого? Та ну, там мабуть незручно, як ти там взагалі помістилась.
Мені зручно. Не підходь я сказала!
Але цікавість все ж таки пересилила янгола, чому це так Аш відпирається і не хоче аби її бачили, і чого це вона на нього розкричалась, Читать далее...

В колонках играет - Океан Ельзи - Вставай
Настроение сейчас - супер

мои новые фотки)

[360x480]
[640x480]

[400x510]
В колонках играет - Evanesens
Настроение сейчас - cool

від жаху вона завмерла на місці. Тіло її не слухалося, руки й ноги заклякли Вона ніколи не бачила нічого страшнішого, та ніколи нічого такого з нею не траплялося. Жах охопив її з голови до п’ят. Вона ніяк не могла усвідомити того, що сталося. Олександр лежав поряд і тяжко дихав. Те, чого вона не побачила на розбитій машині, тепер стирчало одним кутом в землі. Можна сказати, що капот стирчав з землі, наче великий жерстяний ромб, що разом із землею не забув оминути і її кароокого. Один куток цього рваного заліза глибоко ввійшов в його лівий бік, трохи нижче серця, зламавши кілька ребер, а іншим боком залізяка просто розпанахала його ліву руку, рана була явно глибокою. Видовище, по правді сказати, не для легкодухих. Вона хотіла підійти, допомогти чимось йому…, але від жаху не могла навіть сказати слова. Хвилина тягнулася дуже довго, і віна як вкопана непорушно дивилась на нього. Навколо почали збиратися зіваки. Але ніхто так і не наважувався, звільнити конаючого від болю Олександра. Хтось викликав швидку. Надіюсь не запізно, маячило в її голові, бо кароокий вже навіть не стогнав а просто тихо лежав не промовляючи ні слова. Мабуть, він втратив свідомість від болю. Де ж ці лікарі, коли вони так потрібні. Поряд лікарня, зовсім поряд., звідси навіть видно кілька будівель лікарняного корпусу… де швидка?!! Нікого… Всього квартал до лікарні.. встигну… ні, буде пізно.. чекати… не можу.. треба… помре! Помре!... де лікарі?!!... думка за думкою хаотично літала в її голові. Що робити!!! Вона різко схопилася на ноги та чимдуж побігла до лікарні. Залишивши його одного. В перше в житті вона пожаліла що не стала хоча б медсестрою, не те що лікарем. А так їй залишається лише надіятися на те що вона встигне привести лікарів, бо швидкої все нема. Каблуки, кляті каблуки… в них майже неможливо бігати. Вона перечепилась. Клятий камінь! Вона з усіх чотирьох полетіла на асфальт, і це посеред дороги! Який камінь? Ніякого каменя не було. Обідравши руки і коліна об дорогу , вона повільно стала підійматися. Якась машина спинилась мало не коло неї, добре водій вчасно помітив. Вона, на проїжджій частині, зі збитими колінами, мало не попала під машину, але все то малозначне, Олександру потрібен лікар, біль ні про що вона не думала. Підвівшись, вона одразу ж побігла до обочини, навіть не зважаючи на матюки що сипалися на неї з уст водіїв. Підбігши до бровки, вона сама позбивала собі каблуки. Як виявилось, то заняття не з простих, просто так зламати каблук не так вже й легко, але, сила є – ума не треба. Ось каблуки вже лишились на обочині дороги а вона несеться в сторону лікарні, штовхаючи перехожих з дороги. За п’ять хвилин вона вже була у лікарняному дворі. Ще мить і ось вона вже у лікарні, благо, в віконечку «Реєстратура» хтось є! вона підбігла, і тяжко дихаючи, хотіла закричати, але з грудей лише тяжко вирвалось - «допоможіть…» жінка що сиділа, одразу помітила, що щось трапилось, тому одразу ж кинулась розпитувати – «Дєвушка, что случилось?»
- Допоможіть… там… срочно... лікарів… треба… на дорозі… швидка… будь-ласка… - ніяк не могла запихавшись зв’язати слова в одне речення.
- Я уже визвала докторов, сей час к вам придут… - сказала медсестра, та комусь подзвонила.
- Ви що не розумієте.. він помре.. промре.. допоможіть.. плакала вона… - не бачачи результату, сльози котилися з її очей – допоможіть… благаю… будь – ласка.
- Дєвушка, успокойтесь! Сей час сдесь будет доктор, об’ясните что случилось – незадоволено і сухо продовжувала медсестра.
- Я ж говорю.. аварія.. люди.. Олександр помре без лікаря… тут поряд… благаю… - сльози не переставали литись з її очей, чому вона тягне час…
Аж ось, не поспішаючи підійшов якийсь лікар, років тридцяти на вигляд, та не звертаючи на неї увагу, звернувся до медсестри:
- Аня, что случилось?
- Да я сама не знаю, вот пришла, - тицьнула пальцем медсестра на неї – говрит что-то случилось где-то рядом, кто-то уметреть должен..
- Лікарю, допоможіть, благаю, - ридаючи вона перервала медсестру, - там аварія, терміново треба лікар, благаю. Вона схопила лікаря за руку та потягнула до виходу, однією рукою витираючи сльози.
- Аня, звоні Міхаличу, пускай бєрьот всьо необходимое и за мной. Сей час едем. Кстати, куда?
- Та тут поряд на площі перед палацом спорту, ми пішки швидше, там пробка, не встигнемо, благаю.
- Харашо! Слишала? Чтоб сей час же билі там ! Мигом! И Аня, ещё раз не позвонишь…
- Ну я же не знала…
- Я говорю звони, кобила!!!! – Аня замовкла і почала набирати номер, а вони вибігли на вулицю, та чимдуж помчали вниз до площі.
За кілька хвилин вони були на місці. Весь цей час вона благала Бога, аби кароокий був ще живий. Вона не Читать далее...

В колонках играет - Земфира - Румба
Настроение сейчас - норма

Вы - Ню

интересная вы личность кроме слова "ню" (кстати его значение очень глубокое и филосовское) в вашем словарном запасе помоему ничего не имеется ,а кроме как каваенной мордашки на вашем лице врятли можно заметить что-нибудь другое. изображая из себя саму невинность вы активно умудряетесь всех домогатся ,а самое интересное что всех это вполне устраивает. да! и не делайте вид что кроме "ню" больше ничего не знаете... иначе ,как вы проходили этот тест? [показать]

Пройти тест

Какую??? Душа совершенствования

Вы – человек, который пытается сделать мир лучше, но, глядя на то, что происходит, вы отчаиваетесь в своих способностях и ищите поддержки у своей фантазии, которая, в свою очередь, часто помогает. Такие как вы спасают мир! [показать]

Пройти тест

[502x700]
В колонках играет - Океан Ельзи - Кішка
Настроение сейчас - гуд

Трохи посидівши в повному мовчанні, чи то відпочивши, чи то заспокоївшись, Аш повернулась до нього обличчям і мовила:
- Ну що, рана вже затягнулась?
- Мугу… - промичав янгол у відповідь.
- Летіти зможеш?
- Ні, кості ще досі не зрослися…
- Ну тоді підіймайся, брате, і топай за мною своїми ніжками. – знов лукаво всміхнулась Аш.
- Куди? – він здивовано подивився на Аш, яка підіймалася з землі та струшувала зі своїх штанів сухе листя та траву, що попричіплялася до її одежі. Сама ж вона, нічого не відповівши, просто вийшла на дорогу, наче запрошуючи йти за собою. А що йому тепер залишалось робити, все одно нікуди подітись. Тому він теж повільно підвівся з землі і заходився отрушувати себе. Зі сторони то було доволі забавне видовище, Аш навіть тихо хихикнула, побачивши те дійство. Пошарпаний, побитий, весь в дірках і брудний як сам чорт янгол, стояв і незграбно намагався струсити з себе бруд. Почувши що Аш сміється з нього, він зрозумів, що позитивного результату не буде, як не намагайся, тому кинув те згибле діло, та не поспішаючи послідкував за мертвою. Хоча, куди і навіщо вони йдуть ін не знав, та й не дуже, якщо відверто, хтів знати. Він просто йшов за нею, і все. З-за хмар визирнуло сонце, але вітри так і не вщухали, можливо стало трохи тепліше, але не набагато, пронизливий вітер пробирав, здавалось, до самих кісток. Понура і міра погода, зовсім не схоже на початок осені. Так, без розмов, вони йшли на схід сонця, прямо по дорозі, яка, здавалось, зовсім не мала поворотів. Минула майже годинна. Аж ось стало відчутно, що вітер зненацька посилився, і доволі різко. Аш одразу схопила янгола за руку та щодуху потягнула з дороги, аби встигнути сховатися в придорожній зелені.
- Еее.. – легше… що сталося? – пробурмотів незадоволено він.
- Мовчи! І швидше рухайся…, зараз сам усе побачиш… - впівголоса прошепотіла Аш і ще сильніше сіпнула його за руку. За мить вони вже були в кущах. Саме вчасно. Як тільки вони причаїлись, одразу ж посеред дороги, в метрах трьох від землі, прямо з повітря з’явився високий білий янгол. Обличчя його не було видно, проте, виблискуючий на сонці меч в його лівій руці важко було не помітити. «Гавриїл» - одночасно майнуло в обох в думках. Цього меча тяжко було не впізнати, хто- хто а Аш добре пам’ятала цього меча. Янгол же парив в повітрі на одному місці, тяжко махаючи своїми величезними крилами, весь час озираючись, наче кого шукав, але так нікого і не узрівши він пару разів сильно махнув крилами та понісся стрімко вгору, доки зовсім не зник з поля зору.
Тільки тоді Аш із янголом спокійно вийшли зі своєї схованки та попрямували далі…
- Чому ми ховалися, – раптом не витримав янгол, - ти ж маєш більше сили ніж він…
- Я – так, а ти ні, - байдуже кинула Аш, - ти ще досі не поправився від рани. В кого нещодавно стріляли? Хто зчинив Там таку катавасію, що новин вистачить на місяць, ти ж сам знаєш як швидко розходяться такі новини, - серйозно продовжувала вона, - твої недавні друзі аби прислужитися не пожаліють тебе.
- Та так, - тяжко зітхнув янгол.
- Навіть якби він тебе не схопив, міг би запросто вбити, я нажаль, проти його меча не маю влади.
- А тобі не байдуже.
- Видно не байдуже, раз досі з тобою вожуся.
- Добре. Заспокойся, я не хотів тебе образити. До речі, дякую.
- За що?
- За те що врятувала мене.
- Тебе? Ех, брате, себе я рятувала…
- Себто? – здивовано подивився на неї янгол.
- Ти ще не раз врятуєш мою шкуру . – лукаво всміхнулась Аш.
- Поживемо – побачимо.
- Так, поживемо – побачимо, тільки спочатку краще добре поживемо, щоб було потім на що дивитися. Прийшли – Аш зупинилась навпроти придорожнього дуба – зараз ти вимиєшся і переодягнешся.
- Як? Де? Ти жартуєш, тут крім дерев нічого немає.
Аш, же мов би і не чула його, щось тихенько промовила, але він так і не почув що, наче щось на древній мові, вхопила його за руку, та потягнула за собою, як йому на мить здалося, прямісінько в дерево. З несподіванки і страху, що зараз буде дуже боляче, бо він мав неодмінно зараз стукнутися добряче головою об стовбур, янгол майже закричав. Але з грудей встиг вирватись лише перший оклик, як вони обидва опинились в якійсь великій кімнаті з широкими панорамними вікнами, які виходили прямо на місто. Аш відпустила його, та попрямувала, як ні в чому небувало, в сусідню кімнату, до холодильника. З усього було видно що вона тут не вперше. Янгол же, трохи постоявши на місці і роздивившись інтер’єр, повільно підійшов до вікна, зовсім не звертаючи уваги на спокусливе цокання та шарудіння Аш на кухні, адже він вже майже цілих два дні нічого не їв. Він впритул наблизився до вікна, Читать далее...