В колонках играет - Океан Ельзи - Без бою
Настроение сейчас - отличное

Вона ж, взяла назад чашку, і посміхаючись стала допивати свій полишений чай. Як там у Океану Ельзи «З жасмином зелений чай» , подумала вона і пішла в кімнату, з чашкою в руках. Як завжди ввімкнула комп’ютер, тихенько зажужчав куллер, вона клацнула пару разів по клавіатурі, і от уже в колонках звучить бадьора ранкова музика. Океан Ельзи і Тартак сьогодні саме, як кажуть брати наші недалекі «в тєму», така музика, дуже швидко підіймає настрій і все інше… а особливо сусідів. Скільки вже разів сусідка бесідувала з нею не злим тихим, а інколи й не дуже тихим, матом, нічого, - «Хай гадіна просипається» - всміхнулась вона, і полізла за одягом в шафу, не випускаючи пахучої чашки з рук. З такими «веселими» ранками, її сусідка, незаміжня жінка, так років тридцяти п’яти з весь час підпухлими очима, від її нічної роботи (десь в нічному клубі, барменом), так що їй вже ніякий ліфтинг не поможе, не кажучи вже про різні косметичні маски, якими вона часто пугала, забуваючи зняти, що друга шкіра, мабуть зненавиділа всю українську сучасну альтернативну естраду. Раніш вона пробувала боротися якось з цим явищем, матюкатися, але через три місяці все ж здалася, так тільки іноді бушує коли не в гуморі. «Мужика їй треба, а то пропаде жінка» - пожаліла сусідку, і далі зарилася в шафу. І хто його тут все складає, нічого зранку знайти неможливо. нарешті пошуки все ж увінчались успіхом і вона «відрила» свою улюблену чорну футболку з білими метеликами. Ну прям що «Дольче і Габано» усе чорне і біле, а ні, ще іноді й червоне. З одного боку практично, а з другого ще й економно-довговічно, чорне завжди було, є і буде в моді. Хоча, що їй мода, головне щоби зручно було і скромно, вона ж молода, незалежна, в міру розпущена жінка. А ще добра, ніжна і мила , і… але про це якось іншого разу.
Далі, ми випустимо деякі дрібниці з її ранку і трішки все узагальнимо. Вона зібралась, доволі швидко, поцьомала Джинджер, і побігла на роботу. На годиннику вже було пів на дев’яту. Хоч би сьогодні не спізнитись, і так вже премію зняли, пахаєш тут як коняка, та ні, вже як кобила, за чотириста доларів на місяць, а тут ще й грозяться штрафні санкції заводити. «Та пішли вони з ними в ліс по цвєточки, работодатєлі мєсні» - швидким шагом вона поспішала по вулиці, на роботу. Дев’ята, вона подивилась на годинник, на каблуках особливо не побігаєш, що ж, прийдеться спізнитись. Дев’ята п'ятнадцять, вона вже біля прохідної. На варті високий, широкоплечий, в білій сорочці і чорних штанях охоронець, просто приємний молодий хлопець, років так з двадцять два, зустрічає її легкою посмішкою. Вова. Ура, це Вова, знач сьогодні не запишуть спізнення. Вона підійшла до огорожі за якою сидить Вова, її знайомий, не так давно разом вино пили й в волейбол грали, ой як вона тоді собі коліна позбивала. Що ж скажеш, такі запальні бувають пляжні вечірки, ех жаль, вже одружений він…
- Привіт, як справи – приязно посміхаючись вона звернулась до охоронця.
- Привіт, що, знову запізнюєшся – весело відповів той.
- Не запізнююсь, а вже спізнилась.
- Який раз? – всміхнувся Вова.
- Ну Вова, ну ти ж не будеш мене відмічати, правда, ти ж такий хороший – підлизування не раз спасало людство, і їй теж допомагає.
- Тебе? – лукаво – та лана, йди, що ж з тобою поробиш.
- І не відмітиш?
- Не відмічу.
- Точно?
- Точно-точно. Йди вже, крутиться вона тут.
- Подумаєш, от і піду, а ти тут сиди сам і скучай.
- Ой-ой, йди, кому кажу, а то запишу. – весело сміючись кинув Вова навздогін цокаючим каблукам її нових туфель.
Пронесло. Тільки й було в її голові. А тепер робота і тільки робота. Ось і офіс, зачинено, начальства ще нема, добре що ключі з собою. Як добре начальству, спиш скільки хочеш, приходиш на роботу о котрій заманеться, а може й взагалі не приходиш, так з’являєшся час від часу і контролюєш усе. Вона теж колись стане великим цабе і начальником, тільки коли? Коли їй стукне так під тридцять-сорок, кому воно тоді вже потрібно буде. Там сімя, діти, нарешті чоловік, не остання мебля в домі. Потім вже не до того буде, хоча хто його знає що потім буде, тут не впевнена що завтра буде, не говорячи про місяці чи роки. Все, робоча машина ввімкнена, як кажуть, перед фейсом, вперед за роботу, тільки почту перевірити б спочатку… аську включити… подзвонити, розбудити подругу-студентку… ой скільки всього зробити треба вранці, коли працювати…