Добридень, новий світ, ти знову не такий як був..... де твої герої.. і де надія... чому гола змучена совість прикривається білим зібганим простирадлдом і лукаво посміхається... ти такий різноманітний і цікавий, але водночас все такий же нудний та суворий... ти наче змінився, ні, ти точно змінився, щость нове народилося в тобі, але стільки ж і померло... а може навіті і більше...к цікаво.. хм.. все та ж нестримна гра в життя і веселість... ти ненавидиш жару влітку і мрієш проморози, і коли приходить зима ти проклинаєш її і молишся швидшому приходу весни... ти кричиш, що тобі боляче, а вже через кілька секунд ти вже насолоджуєшся цим самим нестерпним болем, саме тим - якого ти щойно проклинав...чому весь час тягнеш ланчюжок безглуздого але так потрібного життя, щось будуєш, руйнуєш, знов будуєш...