є в житті декілька миттєвостей, які викарбовуються у памяті назавжди. лишаються незабутніми. ні, це не ті, де ти була особисто щастлива (так, їх також памятаешь, але вони імтимні, їх не розповідаєшь, вони лише поміж двох), а такі, які ти прожила разом із великою кількостю приємних людей. вони лишаються з тобою у скринці памяті. іноді їх можна достати звідти та згадати, чи сама з собою, чи переглядаючи з кимось фотокартки. але які згадуючи, посмішка лунає в серці.

такі як ми, наприклад, їздили із CurlyFoxy, Дімочкою та Анькою у Шарм на 7 днів (потім Анько якось скаже, що ладна зїсти цей стіл, щоб потрапити туди знов).
такі як ми їздили із друзями у Прагу вітати CurlyFoxy з днем народження.
такі коли ми вештались однієї осені по вулицях Києва.
такі як ми...
їх багато чи ні, тих митей, це відносно. але є щось спільне між тими миттєвостями, те, що робило їх такими незабутніми. це люди, що були з тобою, які робили їх неповторними, неймовірно комфортними, коли відчуваєшь себе зповненою сил та яскравого позитиву.

в такі миті, я сама по собі відчуваю себе на свому місті, є щось ззовні або зсередені, якийсь двіжок, що вмикає фонтан ємоцій. і здається, що такий двіжок буде працювати завжди, що більше ніколи не буде сумно.
в такі миті навіть не відчуваєшь, що ці особливі миті, усе наше життя.

одного разу, коли я була дуже роздратована та скаржилась мамі на "нєсправєдлівость жізні" моя мама сказала мені, що через декілька років я буду вважати все це, що мне зааз дратує, дуже приємним часом життя. пам'ять така цікава річь. вона пропускає усі негаразди і лишає в спогадах приємні відтінки, що запам'ятовуються людьми, яких давно не бачив, звичками, які вже не використовуєшь, фільмами та музикою, що подобались у той час. так собі загальна картинка ідеального життя, яку ти сам прожив.

"там, хорошо, где нас нет", це також про це. "хорошо" було позавчора. і навіть вчора, і буде завтра. і саме цікаве, що "вчора" і "завтра" це, насправді, зараз.