Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – Воно лишилось на усе життя.