Так холодно, зігрій мене собою,
Теплом від рук...так ніжно, як завжди...
Зігрій, щоб це відчули ми обоє,
Мене від всіх проблем на мить вкради.
Сховай мене, закрий від цього світу.
І сльози витри із очей моїх.
А там, навколо...хай несамовито
Літає в холоді самотній білий сніг.
І хай хоч вітер виклика до бою.
Хоч знов розлука обійма нас, як своя...
Мені так холодно, зігрій мене собою...
Адже без тебе замерзаю зараз я...
Так холодно, зігрій мене собою,
Теплом від рук...так ніжно, як завжди...
Зігрій, щоб це відчули ми обоє,
Мене від всіх проблем на мить вкради.
Сховай мене, закрий від цього світу.
І сльози витри із очей моїх.
А там, навколо...хай несамовито
Літає в холоді самотній білий сніг.
І хай хоч вітер виклика до бою.
Хоч знов розлука обійма нас, як своя...
Мені так холодно, зігрій мене собою...
Адже без тебе замерзаю зараз я...
___________________________________

Я ВІДПУСКАЮ Ти залишайся в моїх снах – я дозволяю, А сам іди куди зовуть – я відпускаю, Не озираючись іди, прошу, не треба, Та я повік не попрошу нічого в тебе. Ти увірвавсь в моє життя – коли не ждала, І що робить з дарунком цим - сама не знала, Я розгубилась, мов дитя… і прив’язалась. Я – просто жінка…, я – жива…, я закохалась. Я заблукала у тобі і задихнулась, І як поглинули чуття сама незчулась. Та ти іди…, іди…, іди…, я відпускаю, Я не ненавиджу тебе – я так кохаю. 2015 р. МАРІЯ ГРИЦАН
__________________________________

ХОТІЛА Б ЗАБУТИ Хотіла б забути все – не забувається, І витерла б з пам’яті – не витирається, Я вирвала б з серця все – не виривається, Усе до дрібниці щодень пам’ятається. Хоч інколи мариться – все це наснилося, Потойбіч життя мого десь загубилося. А, може, привиділось? Може, домріялось Усе, чому свято до нині так вірилось? А, може, усе мені просто судилося? Та тільки у сні, тім щасливім, лишилося. Та Богу я вдячна й за те, що не збулося, За те, що не вернеться… та не забулося… 2015 р. МАРІЯ ГРИЦАН
____________________________________

ВІДДАНІСТЬ Захлиналась у ньому, мов в хвилях гірської ріки, Упивалася ним, мов вином молодим, до сп’яніння, І забувши на мить про свої вже не юні роки, Забувалась у мріях під зоряним неба склепінням. Забувала про себе, а ним дні і ночі жила, Не для себе, для нього, у Господа щастя просила, Виривала пір’їнки для нього із свого крила, Немов пташка у дзьобику ніжність йому підносила. Їй було до снаги бігти в поміч йому, хоч й не звав, Й так хотілось до болю у слухавці голос почути, Але він, чи навмисно, чи просто не знавши, мовчав. А чому? Їй і зараз буває нелегко збагнути. 2015 р. МАРІЯ ГРИЦАН
__________________________________

Не мы себе отмериваем жизнь... Кому - мгновенье, а кому - эпоха... Но лишь от нас зависит, что вложить в отрезок между выдохом и вдохом...
_____________________________

Перемерила кучу разных состояний души - мне подошло только СЧАСТЬЕ!!!
______________________________

ЛЮБОВЬ И ЖИЗНЬ -
ОНИ НЕРАЗДЕЛИМЫ...
ПОЗНАЕШЬ СЧАСТЬЕ - ЗАПОЕТ ДУША...
СОЕДИНИВ ВСЕ ЭТО - ВОЕДИНО ...
ПОЙМЕШЬ,
ЧТО ЖИЗНЬ ЧЕРТОВСКИ ХОРОША !!!
___________________________________

Да, жизнь проходит...истина верна... Но в крайности не следует бросаться, Ведь, каждая пришедшая весна, Ещё дороже в пятьдесят, чем в двадцать.
_________________________________

Счастливым быть, поверьте, не грешно...Не верьте тем, кто скажет : "Невозможно"... Любите мир... Шагайте осторожно, и пейте жизнь глотками, как вино...
_________________________________

Ценности меняются с годами,
Точно так же как и всё вокруг,
Впрочем, как меняемся мы сами,
Только постепенно, а не вдруг.
И, проснувшись, мы поймём однажды:
Время быстротечна, как вода.
Что когда-то было очень важным,
То сегодня - просто ерунда.
Мы всё больше ценим отношенье,
Тёплое и искреннее, к нам.
Начинаем придумывать значенье
Сказанным словам и даже снам.
Научились истины алмазы
От камней красивых отличать.
Жизни день - не как пустую фразу -
Как судьбы подарок принимать.
_____________________________________