Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай…

Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай,
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка,
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг,
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.

І коли листів нема із далечини,
інших вже не ждуть дарма… стомлені вони…
Повернуся, тільки жди і не зич добра,
тим, хто каже: «далі йди» – вже забудь пора…

Хай повірять мати й син, що нема мене,
Друзі втішаться отим – було й промине.
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина
На помин душі… Та ні, ти чекай одна…

Ти чеканням повернеш із смертельних лав,
Поталанило, еге ж, скаже, хто не ждав.
Не дало збагнути їм літо вогняне,
Як чеканням ти своїм вберегла мене.

Як вцілів як, вижив як, знаємо без слів,
ПРОСТО ТИ ЧЕКАЛА ТАК, ЯК НІХТО НЕ ВМІВ…
___________________________________

Рiдна мати моя
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й солов'їнi гаї,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi блакитнi твої.

Я вiзьму той рушник, простелю наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю -
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю
________________________________

Я подумки пишу цього листа
З десяток років. Може, навіть більше…
Тулюся до холодного хреста,
Шукаю слів, тепла…
Відлунням – тиша.
Матусю рідна, страднице свята,
Як мало ми наговорились з Вами.
Вам доля помережила літа
Наскрізно чорно-білими нитками.
Ні, я не плачу, мамо. Більше ні.
Бо пам`ятаю – Ви про це просили…
Хоч інколи страждання неземні
Пройти без Вас таки бракує сили.
Я сильна, мамо, сильна, як і Ви…
В родині нашій це вже карма, доля…
Бо почуття – то наші корогви,
А мрії – висота…і, звісно, воля.
Матусю рідна! Втомлене крило
Я й з того світу відчуваю досі…
Без Вас воно по-різному було…
А ось уже й моя надходить осінь…
Без Вас чомусь змалів цей білий світ,
І важко передати це словами,
Бо неважливо, скільки тобі літ,
Коли так хочеш у обійми мами.
…А поруч розростаються хрести...
Село повільно переходить в тишу.
…Пожовкле листя схоже на листи,
Яких не пишуть…
(Світлана Костюк)
______________________________

Чудотворна ТРІАДА кольорів Прапору Русі-України.

Хоч історії вихор шалений
Україну ніс у небуття,
ЖОВТИЙ з СИНІМ давав їй ЗЕЛЕНИЙ –
Уособлення сили ЖИТТЯ.
Кольорова БЕЗСМЕРТЯ тріада –
Це і Сонце, і Небо, й Вода,
Це Природи одвічна розРАДА,
У майбутнєє певна хода.
Жовтий –“РА”, синій –“ДА”, разом –“РАДА” –
Символ віри слов’ян в майбуття:
В ЛАДне, МИРне – щасливе ЖИТТЯ…
Депутати Верховної РАДи
Прокидайтеся із забуття!
Та й поРАДьтеся добре, панове,
Як у мирі та злагоді ЖИТИ,
Дайте РАДу землі (!), бо їй знову і знову
Слід родити пшеницю і ЖИТО,
Щоб добро мноЖИТИ в Україні,
Щоб добро в людських душах ЖИЛО,
Щоб в духовно багатій країні
Все заРАДи ЖИТТЯ (!) всіх було.
То ж поРАДьтесь, обранці, заРАДи
ЛАДу й МИРу в країні своїй.
Ні, не кличе наш Прапор до зРАДи –
Джерело він натхнення і мрій.
БезпоРАДними бути не личить
Тим, хто злагоду в домі цінує,
Негараздів всіляких не зичить
Добрим людям й закони шанує.

(Справедливі закони (!) , не “дишло”,
Котрі як повернув, так і вийшло.)

То ж поРАДьтеся добре, панове,
Як Вкраїну від ЗЛА захистити,
Й дайте РАДу землі (!), бо їй знову і знову
Слід родити пшеницю і ЖИТО,
Щоб людей годувати й ростити
Діточок. Й не лише тільки Ваших.
Земля-матір – є матір’ю всіх.
Вона ненькою буде й для наших
Патріотів-нащадків. То ж гріх
Не подбати, щоб ЖИТньому полю
Сонця промені силу дали.
ЖОВТИЙ колір на Прапорі – ВОЛЯ
Божа: щоб ми ЖИТТЯ берегли!

Берегиня ЖИТТЯ – діва Жúва
Зéрня ЖИТА слов’янам дала,
Щоб розмноЖИЛИ ЖИТО на нивах.
І за це їй – і честь, і хвала.
У достатку слов’янський мир ЖИТИ
Став, бо жати він ЖИТО навчивсь.
Врожаї ЖИТТЄдайного ЖИТА
Залюбки він збирав, не баривсь.
Прапор наш – мирне СИНЄЄ небо
Й стиглі ЖИТні, пшеничні поля.
І здавалося б, що ще нам треба,
Коли Сонце є, Небо й Земля,
Коли СИНІ озера є, ріки,
Та ще й ходимо в СИНІХ морях?
Не збагнути цього просторікам,
Чиї душі “живуть” в ятерах
І диявола, й біса Мамони ,
Котрі людство негідництву вчать:
Для наЖИВИ (!) долать [будь-які] перепони,
Честь, достоїнство й совість втрачать.
СИНІЙ колір на Прапорі РАДить
Нам СИНІВські обов’язки мати,
Щоб не знати СВАВІЛЛЯ і зРАДИ,
Й вірний курс в ЖИТТЯ морі тримати.
СИНІЙ колір Державного Стягу –
Це нагадування для СИНІВ
України-Русі про звитягу
Справжніх лицарів-січовиків,
Що права трударів захищали
Й РАДо ВОЛЮ людську берегли…
Та нащадки їх дров наламали
І Чорнобиль створити змогли!
СИНІХ вод сила – Дáна – богиня,
Що ЖИТТЯ ЖИТУ й людям дала.
,,Ой, Данá, Дáна, Дáна!” – то лине
В піснях їй і подяка, й хвала.
Дáни прісна вода Божа в рýсі,
Що Данáпрісом звали
й Дніпром
Ми звемо, зачахкає в задусі...
Живу воду (!) псують Мінхімпром,
Мінчормет славний
й інші мінпроми,
Що валюту, багатство кують...
СИНІ ріки “гіганти” і “гноми”
Ігнорують чомусь і плюють
В душу ніжную річки Славути,
Людям даною Даною, щоб
Могли всі ми щасливими бути,
Щоб ЖИЛИ (!) довго і без хвороб.

Дія ВОЛІ людей сіє долю
України: їй ЖИТЬ, чи не ЖИТИ?
СИНІЙ колір на Прапорі – ВОЛЯ
Божа: ненькою (!) слід дороЖИТИ.
А уявний – ЗЕЛЕНИЙ – то колір
Чудотворної сили ЖИТТЯ
Для Русі-України, то колір
Її вічного в світі буття.
Що ЖИТТЯ – в рýсі, русичі знали.
Цінували ЖИТТЯ у Русі .
І русини карпатські теж дбали,
Щоб буяло ЖИТТЯ у красі.
Ще ж уявний – ЗЕЛЕНИЙ – то колір
ЖИТТЯ в пам’яті нашій про тих,
Хто боровся за славу і ВОЛЮ
України й не зрікся мети
ЖИТТЄлюбного руського роду,
Яким є український народ:
В собі вбити раба на догоду
ВОЛІ – вищої з всіх нагород.
То ж РАДіймо ідеям доцільним –
Прапор наш – то барвистеє гасло:
„Хай ЖИТТЯ (!) в Україні ЖИВИльним
Джерелом б’є й ніколи не згасне!”
__________________________________

Як мелодія Гімну заграє,
То згадай в його щирих словах
„Ще не вмерли...” – все,
що не вмирає
Й буде ЖИТИ (!) в людських головах
І серцях їхніх, поки не вбито
Їх бажання по-ЛЮДСЬКИ всім ЖИТИ.
Кольорова тріада є в Прапорі й жúті –
Як поРАДА ЖИТТЯм дороЖИТИ:
Без оков, без налигача й пута,
Без київ, батогів і ярма,
Та й щоб думка була не закута
В ланцюги, й не позбулась керма,
Що до Божого храму одвічно
Українців скеровує путь,
Щоби ВОЛІ (щоб ВЛАДІ народній!)
В Україні-Русі завжди буть.
Без ЖИВИльної сили Води
І тепла Сонця РУХ затихає
У Природі. Немає ходи
У майбутнє без них – все вмирає.

ЖОВТО-СИНІЙ з’єднав береги
Політичного моря.
Гляди:
Вода й Сонце (Вогонь) – „вороги”,
Та без них ні туди, ні сюди.
Прапор наш толерантності вчить:
І „своїм”, і „чужим” в мирі ЖИТИ.
ЖОВТО-СИНІЙ наш Стяг не мовчить – (Зараз – СИНЬО-ЖОВТИЙ)
РАДить він всім народам друЖИТИ.
Прапор наш – гучний голос ПРИРОДИ –
Красномовний, привабливий Стяг.
Він питає: якого ти роду?
України ти СИН, чи заброда-варяг?
___________________________________

https://vk.com/topic-5525046_16706405 (ми патр1оти Укра1ни)
___________________________________________

МАТИ-УКРАЇНО!
Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!
Хай же мир і дружба поєднають всіх,
І дзвенить дитячий безтурботний сміх.
Нам зоріє доля світла і ясна.
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж у нас одна!
М. Сингаївський
___________________________

Дніпро, тримай обидва береги.
Тримай міцніше ті лани і гори.
Тримай за прадідів просторії степи,
Бо в єдності є наша перемога.

Не вір, що кажуть злії язики,
Тримайся, брате, знаю, що нелегко.
Хоч я і ти по різні береги,
Але ми вистоїмо проти цього пекла.

Засіяли між нами ворожбу
І хочуть кров'ю степ розмалювати.
Я в своє серце люті не пущу,
Адже у нас одна єдина Мати.

А батько в нас один- великий Боже.
І тількі Він нас здатен поєднать.
Бо ми з тобою різні, але схожі.
По духу ми брати- це не віднять.
(с) М. Олійник
___________________________