Мальовничими скелями до мене приходить самотність. Вони, вгорі, виринають блискучими білявими вершинами-піками з-поміж обарвлених сонячним сяйвом хмарин, а знизу - дбайливий затишок нетронутої зелені, прекрасними деревами, які де-не-де сплелися кронями, - бавить кожного подорожуючого, котрий зумів роздивитися всю цю неземну красу. Моя душа знаходиться десь посередині. Інколи моїм передчасним думкам здається, що вона ніколи не зуміє вийти з цієї зовсім ненадихаючої середини. Бо ж середина не завжди золота. А іноді подумки, нібито граючись, моя сутність відвідує кожну з цих крайнощів. Кожна із них вабить по-своєму і душа, вдосталь погравши, повертається в простори середини, яка в цьому випадку зовсім не золота.
Мені часто вистачає розуму збагнути, що таке кидання, "путішествіє", з крайності в крайність ніяк не приведе до злагодженного життя і чогось осередкованного. Але завжди бракує сил зробити перший крок до змін в своєму житті. Сподіваюсь, що друзі пробачуть це мені, а Вище Провидіння ще не раз даруватиме шанси і не втрачатиме надій. Сподіваюсь, що в Вашому житті... все буде інакше.