Я хочу до Львову і люблю валятися у постілі, загорнувшись у ковдру. Я ненавиджу ай сі кью, бо завжди хтось пише. Я люблю читати і люблю англійську, але часто немає сил чи лінь переважає. Я люблю дивний одяг, розтягнуті але такі приємні на дотик речі, проте ношу виключно щось сучасне-загальноприйсняте. Я не знаю яку люблю музику. Я люблю розмовляти, мати гарного співрозмовника, але зовсім не вмію слухати, чіпляюсь за фрази. Я дуже люблю Україну і українське. Я не знаю де хочу жити, але свій маленький та затишний куточок знаходжу у найнемприємнішому своєму сірому місті. Я не люблю і люблю осінь. Я вірю в весну. Я ухиляюсь від повноважень, але все одно все беру на себе. Я не маю амбіцій, хоча стверджую зворотнє. Я не хочу бути дорослою, і поки що нею не є. Я боюсь відповідальності, та запізнююсь незрозуміло через що.

Я вигадую собі щось, щоб жилось емоційніше. Сміюсь. Та не маю друзів. Я поки що сам на сам. І більше не довіряю людям. Стала прагматичнішою аніж була. Я хотіла завжди жити накшталт американської казки. В фільмах їх завжди все так добре. Це мабуть моя проблема: якщо не ідеально, то ніяк.

Мені треба готуватись до тестів, але в передсонних мріях його обличчя не виходять з моєї голови.

Коментар незнайомця: "занадто рано прийшло розчарування...
быльше позитиву дівчинко, життя попереду"

стало якось не по собі, коли зрозуміла..

P.S. Сподіваюсь, можливо зрозуміти мою українську =)