Я хочу до Львову і люблю валятися у постілі, загорнувшись у ковдру. Я ненавиджу ай сі кью, бо завжди хтось пише. Я люблю читати і люблю англійську, але часто немає сил чи лінь переважає. Я люблю дивний одяг, розтягнуті але такі приємні на дотик речі, проте ношу виключно щось сучасне-загальноприйсняте. Я не знаю яку люблю музику. Я люблю розмовляти, мати гарного співрозмовника, але зовсім не вмію слухати, чіпляюсь за фрази. Я дуже люблю Україну і українське. Я не знаю де хочу жити, але свій маленький та затишний куточок знаходжу у найнемприємнішому своєму сірому місті. Я не люблю і люблю осінь. Я вірю в весну. Я ухиляюсь від повноважень, але все одно все беру на себе. Я не маю амбіцій, хоча стверджую зворотнє. Я не хочу бути дорослою, і поки що нею не є. Я боюсь відповідальності, та запізнююсь незрозуміло через що.

Я вигадую собі щось, щоб жилось емоційніше. Сміюсь. Та не маю друзів. Я поки що сам на сам. І більше не довіряю людям. Стала прагматичнішою аніж була. Я хотіла завжди жити накшталт американської казки. В фільмах їх завжди все так добре. Це мабуть моя проблема: якщо не ідеально, то ніяк.

Мені треба готуватись до тестів, але в передсонних мріях його обличчя не виходять з моєї голови.

Коментар незнайомця: "занадто рано прийшло розчарування...
быльше позитиву дівчинко, життя попереду"

стало якось не по собі, коли зрозуміла..

P.S. Сподіваюсь, можливо зрозуміти мою українську =)

 

від несамовитої тоски та .. хоч сьогодні ввечері я не залишусь сама зі своїми думками.. охоронець, наче живий янгол.. 

Старість - Шизофринія
1) Стоячи в лікарняній черзі бачила чимало людей похилого віку. Да чого там "чимало", майже вся черга складалася з них. Одні дивилися прямо мені у вічі. намагаючись віднайти щось втрачене і загублене, інщі - жалілися одне одному, плакали. Їх побиті віком обличчя, зморщені руки, скриплячі голоси викликали в мене паніку і неабиякий страх. І мені було за це соромно. І не тільки за це. Мені було соромно за їх загублений погляд, за те, що я молода. У них немає того, що є у мене..

Хлопчик.
2) Беспридельно глупо понимать, что твой любимый мальчик что-то простое и придельно ясное в прошлом. И даже не надо быть психологом и розбираться в жизненных невзгодах, чтобы это понять. Достаточно было повзрослеть ровно на 2 года.
И даже не разочарование, нет. Просто добрая улыбка и называла его "июньский вечер".
 

21.09.08 15:24

Так, я дурепа та іноді зриваюсь..Так, мені іноді просто хочеться гостроти та екстріму..Так, це нормально..але не нормально робити того, що не хочеться..
Треба тепла? Так..Треба очей? Так..Треба всього то не залежати від когось..і щоб ніхто не залежив..Треба щоб не ганявся за мною? Так..Треба симетрії? Треба відповідності.

 

так не хочеться перекреслювати-недокреслювати власне життя, іти на поводу у власних емоцій і втрачати себе у здогадках..не знаючи куда рушати далі - питають у супутника "куди ти йдеш" і рушають за ним, я роблю теж саме, тільки іду ніби то сама...
але ж завжди мені потрібен стимул, і його собі я можу вигадати сама..чому я не роблю щось для себе?..я можу щось зробити, але знаючи, що матиму щось інше..ніби я і не хочу щоб якась інша я, або таж сама, була щасливою..


"це зовсім не мій стиль отак опускати руки"

"Would you tell me, please, which way I ought to go from here?"
"That depends a good deal on where you want to get to," said the Cat.
"I don't much care where –" said Alice.
"Then it doesn't matter which way you go," said the Cat.
"– so long as I get somewhere," Alice added as an explanation.
"Oh, you're sure to do that," said the Cat, "if you only walk long enough."
 

останнім часом читаю книги..коли вистачає на це хвилин..дебатна звичка бере своє і я машинально підкреслюю цікаві рядки..
останніми "жертвами" моєї читацької манії-підкреслювання стала відома французька письмениця Франсуаза Саган та український..мм..ну навіть не знаю як характеризувати цьго письменника-поета..власне, Сергій Жадан.

" Не могу сказать "быть самой собой", потому что я всего только
податливая глина, но иметь право отвергать навязанную тебе форму."
Франсуаза Саган

"..зрештою, ми лише повторюємо те,
що відбувається на небесах, адже що таке небо, як не система
дзеркал, розташованих, щоправда, таким чином, щоби нічого
не можна було побачити."
Сергій Жадан
 

говорят,на землю души отправляют в наказание..
наша планета - ссылка, для провинившихся.. и правда, тут наверное, сложнее всего..и дело не в условиях жизни - дело в нас самих, в нашем мышлении.. Мы сами создаем себе проблемы, накручиваем себя, мучаемся, а потом, исходя из коммунистического лозунга - "героически их преодолеваем". Нет, наверное, ничего больнее и страшнее самоистязания..
здесь каждому дают свое наказание..людям склонным к жадности - безмерное богатство, лентяям - возможность лениться..кажется рай? так и надо?..ээнет..жадный, получив свои деньги, будет попадать в казусы, сорвется "с катушек"..примеров таких уж больно много..лентяй? ленись! и умрешь..потому что тут надо что то делать чтобы жить..и бороться не только с течением, сильным течением жизни, но и с собой..и своими истинными желаниями..

я тоже получила свое, всегда хотела, чтобы меня любили, а сама любить так и не научилась..и что? я имею то, чего хотела..а теперь не знаю как от этого избавиться..в очередной раз себе повторяю.."действительно ли ты хочешь, чего так желаешь?"..я не хотела..я хотела не так..

Учусь жить в изгнании легко..
..только теперь остается вопрос: что мы такого натворили в том мире душ, что нам такие муки?