а знаєш, насправді це місто тепле
воно таке своє і затишне
хай без ремонту і пафосу вулиць центральних
зате й без безглуздого шуму фанатиків політичних

потріскані стіни будинків - так сумно й мило
такі, немов зморшки на добрих обличчах бабусь на ринку
і сквери, завалені залишками чиєїсь радості -
порожніми пляшками і шприцами - то ж майже не гидко

старенька будівля вокзалу, смішна й напівмертва
бомжі на скамійках й під ними - так навіть тепліше
фонтан, що працює лиш влітку, з брудною водою
то йщо? це ж така радість дітям! ми за це вищі

сумні, заклопотані, втомлені людські обличча
таких тисячі. подивись на котрійсь із вулиць
а душі в них саме такі, як будівля ЦУМу
і їх кожен день чиїсь добрі наміри гублять

насправді, це страшно, ти кажеш? давай поїдем?
забудем обличча близьких й малоліток хтивих
а як же забудеш пісочницю там на подвір*ї?
де діти знаходять прострочені презервативи

а твій дитсадок, де збираються друзі хороші,
щоб випити пива, а може й чого поміцніше
і школа твоя, де в задимлених туалетах
веселі обдовбані школьнікі. тільки тихіше!

ні, справді, це ж місто твоє, ти ж у ньому виріс
а згадуєш той фейєрверк на День міста в парку?
і чортове колесо наче торкалось неба
і чорно-сіро-оранжеві від заводу хмарки

відбите проміння сліпить від хрестів на соборі
вони такі гарні на фоні блакитного неба
хай що б не казали. хай що б я сама не писала
це місто моє. і іншого все ж не треба