Горнятко кави втрачає аромат
і штучно гріє руки..
Вікно навпроти, як надія
і стіна, що вічно прагне штурму
В повітрі з*являється історія одного дня
чи то всього життя

Слова вириваються з мозку,
залишаючи в своїх пазурах її шматки
Слова ріжуть тишу навколо
ріжуть тіло, залишаючи в ньому дірки
Тіло вкривається каменем
а пальці вже недотягнуться до вікна

Навколо вуха, що не чують крик
Вуста, що всміхаються з болю
Очі, що бачуть лиш гострі кути

....А в руках холоне горнятко
.............що чуло все........
........................і розуміло нічого...