[623x376]


Настроение сейчас - задумчиво-радостное

Чи достойні ми?

Якщо я молюсь певний час кожного дня, я починаю думати, що я стаю достойна. Достойна присутності Його, спілкування з Богом, отримую право щось просити, тому що я молюсь. Я отримую право і сміливість вчити і наставляти інших, якщо я молюсь. А якщо я не молюсь певний час кожного дня, то я перестаю відчувати себе достойною. А правда в тому, що ми недостойні :). Це, знову ж-таки, людська тяга оправдати себе своїми ділами. Якщо я щось зробила – значить я вже достойна. Але тільки через Ісуса я стаю достойною. Тільки Його кров може дійсно омити мене від моїх гріхів. Ніякі справи праведні не можуть зробити мене достойною, лише тільки Кров Ісуса.

Звичайно, молитва – це якраз можливість прийти до Бога, визнати свої гріхи і свою недостойність, стати під струю очищаючого омиття Кров’ю Ісуса Христа і отримати прощення гріхів. Тому саме після молитви ми можемо відчувати себе праведними. Але молитва може бути різного формату – кількагодинне стояння на колінах, або тільки одна фраза під час миття посуду «пробач мені, Боже». Навіть після отої одної фрази Бог пробачає нам гріх… Навіть ще до тої фрази, коли бачить покаяння в серці. Звичайно, молячись більше часу, можна отримати більше від Бога. Але достойними нас робить лише щире покаяння і прийняття прощення і праведності Ісуса Христа, яку Він отримав для нас на хресті…


Величезна поразка

Бог, праведний і святий Бог, прийняв на себе гріхи усього світу. А наказання за гріх – смерть. Навіть там, на хресті, Він міг відмовитись нести чужі гріхи, Він міг зійти з хреста. Він мав всю силу і підстави то зробити. Але… Він любив нас. Він взяв Свій хрест і страждав незаслужено. Він страждав і мучився від болю, так як страждає і мучиться кожна людина. Він, навіть, пережив що таке бути відділеним від Бога… Так, як ми переживаємо свою відділеність від Бога і не достойність, коли грішим. І Він помер. Так, як помирає кожен з людей.

І це була величезна поразка… Бог, сам Бог дав Себе вбити, як звичайну людину!.. Була субота, коли весь світ, учні, фарисеї і диявол думали, що це поразка Ісуса!.. Учні, які так вірили, що Він Месія, думали, мабуть, до останнього, що Він зупинить все це неподобство, пошле легіон ангелів і стане політичним Царем Ізраїля. Але цього не сталось… Він помер. А може Він і не був Богом?... Була субота… Субота розчарування, поразки і втрати усіх надій… Учні пішли дальше ловити свою рибу, і тільки жінки пішли віддати честь Тому, який так любив їх…

Всі знають чим закінчилась ця історія. Настало Воскресіння. І величезна поразка перетворилась в величезну перемогу! Воскрес! Він воскрес!... Тільки після Його воскресіння учні стали безстрашними свідками, яких ми знаємо. Майже усі вони дали себе вбити, захищаючи свою віру. Тому що тепер вони мали надію! Якщо Бог Ісуса воскресив, то і у нас є надія на воскресіння!...

Якщо Бог зміг найбільшу поразку обернути в найбільшу перемогу, то що є для нього моя поразка?

Ми живемо в суботу. І кожного дня переживаємо багато поразок… Гріх, нещастя, біль, смерть… Але у нас є надія. Надія на воскресіння, тому що Він воскрес. Ісус обіцяв, що Він прийде, буде судити і зітре кожну сльозу з очей… У нас є надія! В те, що наші поразки Бог перетворить в перемогу. Силою Того, хто возлюбив нас.


Чи ми достойні? Тільки Бог достойний. Але, якщо Бог мою слабкість робить силою, то мою недостойність Він так само може перетворити в достойність…