У всіх музикантів, які грають перед людьми, зазвичай виникає дві проблеми: гордість і понти.

І перше і друге – це бажання присвоїти собі славу, яка належить Богу. Гордість – бажання присвоїти собі славу від людей, за таланти і дари, які дав Бог. Понти – бажання похизуватись перед іншими музикантами талантами і дарами, які дав Бог, так ніби ці таланти і дари належать мені і від мене.

Приклад гордості – «О, я хочу, щоб всі ці люди захоплювались мною і нарешті оцінили як Я гарно граю (співаю). Щоб всі побачили, що Вася не йде ні в яке порівняння зі мною.»
Понт – «Зараз Я зіграю такий соляк, що всі просто попадають від заздрості. Треба, щоб всі побачили, що я вмію грати на багатьох інструментах і сказали: вау! Вона крута! Або завернути партію так, як більше ніхто тут не вміє».

І гордість і понт це бажання виставити себе вперед, щоб на Мене і Мої таланти звернули увагу, а не на Бога. Моїм Богом стає моє Я і мої вміння або таланти. Відповідно, я починаю діяти (грати, співати), а Бог не має можливості діяти через мене. Я хочу робити те, що Я хочу, а не те, що Бог хоче робити через мене. На скільки я починаю понтуватись чи гордитись, на стільки Бог не може діяти через мене. Бо я роблю свої діла, не бажаючи робити діла Божі.

Відповідно, славу воздають або мені – і я вже отримую свою нагороду, і не отримаю її від Бога. Або славу воздають Богу, який діє в мені і через мене – і тоді нагороду і славу я отримую від Бога.

Гордість і понти нищать помазання, вони як пробка, через яку вода не може текти вільно. Якщо ми дозволяємо залишатись в нашому серці гордості і понтам, ми забороняємо Богу діяти через нас.

Бог дає нам вибір – отримувати нагороду, визнання від людей за досконалу техніку і володіння інструментами, чи дозволити Богу діяти через нас, щоб життя слухачів змінювалось і ми отримали нагороду від Нього.