gisa.ru/69019.html

NGA осваивает неогеографию

gisa.ru/70642.html

Квантовомеханическая разведка: первые НИОКР

Настроение сейчас - Сумний

Сумую за тобою, почуй мене й прийди.
За тобою на Сонце піду, та не сила йти.
Повернися до мене, сили в мене вдихни,
Будь ласкавим і ніжним, як у чарівному сні…

Зорі, що охоплюють небо, світіть!
Вітри, що гуляють степами, несіть!
Принесіть мені вісточку серця його,
Донесіть спів моєї душі до нього.

Ватро, що палаєш вдалині, як маяк, гори!
Води, несіть мене в вир від землі!
Загубитися в океані надій не сила мені.
Хочу бути біля тебе, як вода у вогні.

Притупити свій біль від розлуки хочу я,
Врятувати тебе від спеки, любове моя.
Далеко ти, там де Сонце ліниво встає…
А я тут, де зима в гості рано прийде…

[700x525]

Настроение сейчас - Еххххх

Убити жорстоко, до останньої краплі,
До останньої краплі, щоб по небу кров текла.
Від швидкого змаху ворожої шаблі,
Яка не раз у війні ворога на шматки сікла
Твоя голова з пліч додолу полетіла,
І вода у річці від трути закипіла.

Тоді, схаменувшись, полюбиш ти життя,
Заплачеш, пощади попросиш, але пізно…
У квітуче, ласкаве минуле нема вороття…
Як не проси долю вернути тебе слізно.
Кохання не вічне, не для всіх воно є,
Але у ньому знайдеш ти щастя своє…

[700x525]

Настроение сейчас - Поганий

Позавчора математика, вчора релігієзнавство, сьогодні політекономія. Що ж... вчу вже не попорядку, просто перед деякими предметами дуже мало часу для підготовки, а матеріалу дуууууже багато. До таких відносяться філософія (філософія, релігієзнавство, логіка) і культурологія (етика, естетика, культурологія)... Завтра йду на консультацію з політекономії, а у середу перший іспит моєї першої літньої сесії) Ехххххх

С 16 июня планируется 1-2-недельный семинар по Жу-И (Ян-ши тайцзи-цюань, школа Сяо Вэйцзя) в Красноярске с Николаем Дмитровым - московским инструктором школы. Занятия по вечерам.
Вопросы - в комменты. Предварительные заявки - в личку.

Настроение сейчас - Зашибись

Ховаю жорстокий світ від своїх очей,
Ховаю себе у долю крихкого льоду,
Ховаю тебе від збуджених ночей,
Ховаю свої слова у підступну воду.

Люблю я тільки себе та Його,
Люблю вогонь, воду, сніг і кригу,
Люблю робити все для себе і для Нього,
Люблю кохати я для сміху.

Прошепочу вночі тобі: «Не твоя»…
Прошепочу собі: «Люблю життя»…
Прошепочу собі, хоча не почую я…
Прошепочу йому: «Я – доля твоя»…

[563x699]

Настроение сейчас - Супер

З початком літа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Ура!!!!!!!!!!!!! Всім щасливих канукул і удачної сесії!!!!!!!!!!!!!!!

[700x525]

Тихий стук увірвався в життя
І приніс холод у моє буття.
Була я з тобою байдужа, німа,
Озирнулася раптом - тебе нема...

Не жалію я, що пролилася кров,
Не жалію я, що минула твоя любов.
Плачу лише за милим я світом,
Який я втратила чорним літом.

Туга моя висушила глибокі моря,
В горі безодні стала сама не своя.
Я забула, що значитть цінити, чекати,
Знаю лише, як на смерть карати!
[700x525]

ІІІ. Солодка помста

-Зачекай! – почула Софія голос Дмитра, коли зайшла до школи.
Їй прийшлося докласти зусиль, щоб не оглянутися.
-Я ж з тобою поговорити хочу! Вибач!
-Мені твої вибачення не потрібні. Запхай їх у свою дупу!
-Яка ж ти, їй Богу! Та зачекай же ти! – Дмитро схопив дівчину за руку і різко розвернув до себе. – Я тобі давно вже хотів сказати...
-Чому ж не сказав?! – уїдливо кинула Софія.
-Не було можливості.
-Знаєш, що?! Я давно хотіла сказати, що ти – ідіот, звичайна тварина і придурок. Якщо тобі не подобається Софія Лютаєва, то ти осел! Знайшов з ким зв’язатися, з Васею! Вона ж донька директора!..
-А...
-Цить!
-Софіє...
-Замовчи, я все зрозуміла. Тобі потрібна була Вася, щоб підлизатися до директора, щоб тебе не витурили зі школи! Ти її використовував! Як тобі не соромно! Ти – змій підколодний, паскуда! А знаєш, зустрічаючись з дочкою директора, треба бути дуже обережним, щоб не прогнівити її чимось. А так, ти вже майже на вулиці. І те, що ти зі мною розмовляєш, не на краще. Іди геть!
-Дурепа!
-Від придурка чую! Ідіот!
-Чорт, - пробурмотів Дмитро і поплівся до класу. Софія була права. Це не на краще.
***
-Що з тобою? – здивовано дивилася Марія на подругу.
-А що?
-Ти вся розпашіла.
-Погиркалася з Дмитром.
-Зрозуміло. Той ще козел. Чула?..
-Чула, - зрозуміла Софія про що хотіла сказати Марія. – До речі, промовка-промовка.
-Що? – не зрозуміла Марія.
-Глянь, як очима пожирає його, - і Софія кивнула у сторону Васі.
-Можливо їй на голову відро вилити? – мрійливо примружилася Марія.
Васю класі ніхто не любив і за таке Марії сказали б тільки: „Дякую”. І справа не в тому, що її батько – директор школи, а в тому, що вона – ябеда і дурепа дурепою, тупіше не існує.
***
На перерві Софія спустилася до їдальні. Дмитро якраз пив чай. Дівчина штовхнула хлопця, що проходив мимо. Той підбив Дмитра.
-Ти що здурів? – розлютився Дмитро.
-Вибач, я не навмисне... – і бідний переляканий хлопець щось іще бурмотів.
Скориставшись цим Софія кинула снодійне в чашку. Дмитро нічого не помітив і випив. Потім пішов на наступний урок біології.
-Що ти йому зробила? – підійшли до Софії Саня, Аліна та Марія.
-Нічого особливого, моя маленька помста.
-Помста? – здивувалася Аліна.
-Так. Ходімо, треба покінчити з ним, - і Софія поманила подруг за собою.
Дмитро зайшов до кабінету першим. Смачно позіхнув і поклав голову на парту. Через хвилину він заснув.
Софія тихо підійшла до нього і нафарбувала йому нігті яскраво-червоним лаком.
-Ти що, - зашепотіла Марія.
-Цсс, - приклала палець до губ Софія. – Ходімо. Хай спить далі.
І дівчата вийшли у коридор.
***
Почався урок. Дмитро спав. Тетяна Петрівна підійшла до нього і ввімкнула мобільний над самим вухом хлопця. Той аж закричав з переляку, але потім до нього все дійшло.
-Мєхно, поясніть нам, будь ласка, що це ви робите? – грізно запитала вчителька.
-Сплю.
-Це я бачу, але чому на уроці?
-Невдалий день
-Хм... Тоді йдіть і помийте руки.
-Вони в мене чисті.
-Ви так думаєте?
Дмитро подивився на свої руки:
-Не думаю, а що це?
-Молодий чоловіче, це дуже похвально, що ви не соромитеся зізнатися всім у своїй, дещо, не традиційній орієнтації, але чому саме таким чином?
-Я не... не...я... – запнувся хлопець.
-І все ж таки, помийте руки.
Дмитро вийшов і весь клас покотився від сміху.
-Спритно ти його, - прошепотіла Марія Софії.
-Ще б пак!
Софія оглянулася на Васю. Та тепер сиділа з Барбі. Вася тільки пополотніла і згадала, що Дмитро вчора був у барі з Олегом. І Марія порвала з Олегом. Що ж це виходить? Дмитро дійсно гей?
-Не спи, - штовхнула її ліктем у бік Леся.
-Я не сплю. Просто подумала, а якщо Дмитро гей?
-А, що, можливо? Якщо мої чари на нього не діють, то так воно і є, - задумливо сказала Барбі, а потім підморгнула Олегу.
Той здивовано на неї подивився.
-Цей точно гей, - сказала впевнено Леся.
***
На перерві Дмитро старанно ховав руки у кишені. Лак не змився.
„Який же він стійкий, гад”, - подумав хлопець.
Раптом його сильно штовхнув Ілько, так всі в школі називали хлопця не традиційної орієнтації. Дмитро схопив його за руку:
-Ти що це робиш?
Ілько кинув погляд на його руку:
-Друже, не тут. Може відійдемо?
-Що?
-Відпусти мене, - захихотів Ілько.
-Ти що це верзеш? – і тут Дмитро згадав про лак. – Це не те, що ти подумав. Я не блакитний.
-Я так і подумав.
-Це все вона, - Дмитро вказав на Лесю.
-Вона гей? – Ілько кинув погляд на напівроздягнену Барбі. – Не сміши мене! Оце сказав.
-Я не це мав на увазі...
-Та не соромся ти так. Це ж природно.
Читать далее...

Вот это нижеследующее один хороший человек изрёк сегодня совершенно серьёзным, вдумчивым и немного укоризненным тоном:

- Я тут вдруг подумал, что русский язык совершенно не подчиняется второму закону термодинамики...

И хоть убей.

Продам випускне плаття, можна вдягати його і на менш офіційні свята. Колір - золотистий, фасон - обтягуючий. Ціна - 1200 грн.

За что ещё я очень люблю тёплое время года - это за маячащих на каждом углу уличных музыкантов. Однажды, пройдясь вверх по Карла Маркса, насчитала четырёх гитаристов. Вчера, спеша по тому же маршруту, одну, зато скрипачку. Мелочь в карманах стремительно тает.
Сегодня спустилась в переход возле ЦУМа - любимое место всех музыкантов абсолютно - и нашла там совершенно прекрасного мальчика. У мальчика была гитара, голубые глаза и восхитительный сильный голос, вследствие чего он оказался неотразим. А посему судьба мне такая - оставлять у таких вот монеты и свободное время.
Мальчик офигительно пел, пел Сплин, Арию, Цоя и всякие незнакомые мне песни, слегка рисовался поначалу, но это быстро прошло. Потом я решила, что пора бы начать терзать его всякими заказами и спросила, знает ли он Мельницу. Мальчик гордо сообщил, что он вообще-то фанат и глупые вопросы задаёте, барышня. (Последнее вот такими буквами было написано на бледном одухотворённом лице). Я сокрушённо покачала головой - рыбак рыбака, вот уж точно.
Играть Мельницу он, впрочем, отказался с возмущённой формулировкой: "Я её, что, боем играть буду? Тут электруха нужна!". Правильно мыслит молодой человек, не для этих песен ваши плебейские бои. ^__^
Но дела всякие зовут, пришлось уйти. Я шла домой, напевала "Штиль", а в спину жарило солнце, пахло травой и какими-то цветами.
(Мальчика, кстати, Вова зовут. Или Сэд, как он доверительно сообщил).

Приходит брат ко мне в комнату, лезет в монитор любопытным конопатым носом, попутно обтрогивая гитару и перелистывая нотную тетрадь. Я бьюсь над легато и динамическими оттенками, а должна учить билеты по литературе.
Откуда-то из глубин квартиры раздаётся знакомая с детства музыкальная заставка.
- Иди, брат, у тебя там "Спокойной ночи, малыши" начались, - без малейшей иронии напоминаю я.
- Что-о? - подрывается ребёнок в ужасе. - Откуда?! Я выключать!
Я провожаю его недоумённым взглядом.
- А, - возвращается повеселевший Вова, - это не у меня.
И, косясь в мою сторону хитрющим карим глазом:
- Это у папы.

...останавливаемся мы с одной из моих дивных друзей, зеленоглазой Н., в школьном коридоре у зеркала. Рядом ходят всякие люди и вьётся стайка девочек-семиклассниц.
- ...ну и кому я буду нужна потом в Москве со ставропольским дипломом? - громогласно заканчиваю я свой длинный монолог, который эти стены слышат уже далеко не впервые.
- Вот человек стоит на распутье между жизнью и смертью, как ему себя вести? Пресеки свою двойственность, и пусть один меч сам стоит спокойно против неба, - преспокойно отвечает мне неподражаемая Н., подкрашивая губы розовым блеском.
Девочки-семиклассницы дружно заткнулись и не менее слаженно посторонились, провожая нас круглыми глазами.
Я обожаю своих друзей.

12-13 апреля 2008 г. в ДК 1 мая краевой чемпионат по традиционному ушу и саньда.
Справки по тел. Сибирской федерации ушу (3912) 54-65-16

Мне сегодня дали сценарий детского новогоднего спектакля. Играть я там буду, вот что. В сценарии чёрным по белому написано, что принцесса - то бишь я - встречает трубочиста, а тот, как истинный психопат романтик, ведёт её на крышу. Показывать город и облака. Вдыхать ветер и музыку высших сфер.
И мы с Игорем шатались по парку, читали на ходу сценарий и никак не могли понять, откуда они, чёрт побери, знают?!..
А платье у меня будет розовое. И буду я вся такая нежная, воздушная и в розовом аки большая говорящая зефирина.
Мур)

До чего же я люблю чужие кухни, это же уму непостижимо. Кошаку потому что хорошо там, где кормят и чешут за ухом.
Меня сегодня кормили - бор-р-рщ! как вы делаете такой офигительный борщ?! - и за ухом чесали так усердно, что я подозреваю подвох. Ну не могут таким умным и замур-р-рчательным людям в самом деле нравиться мои стихи и путаные рассказы про то, как в два года я подожгла коммунальную квартиру. Зато из комнаты пел Шевчук, а за столом потрясающе пах жасминовый чай и звучали бурные дебаты о книгах Макса Фрая и поэзии серебряного века.
А потом ещё был флешмоб, лень рассказывать какой, но простой и эффектный, как всё гениальное. А уже потом, в кафе, мы с Натахом совершенно неумышленно облили вишнёвым соком хорошего человека ("Что это на тебе?!" - "Кровь, конечно" - хмуро процедил хороший человек). Я тряслась от хохота где-то под столом, попутно пытаясь извиниться, не думаю что получилось - жалко.
Меня окружают совсем-совсем прекрасные люди.
Когда мне будет плохо - пошлите меня перечитывать этот пост. Ибо нефиг сопли разводить, когда в мире творятся такие до безобразия дивные вещи.

Это, дорогие мои, не жизнь. Это сплошной каламбур и алогичность.
Кому из своих богов я досадила?

***

Месяцы года – уже по какому кругу?
Что мне декабрь на этот раз напророчил?
Лужи и снег. Я хочу быть твоей подругой,
Пообещай, что сыграешь мне песню ночи!

Полная чушь: лимузины, цветы, фасады.
Вьётся по городу серой змеёй – дорога.
Крыша и небо. И что ещё, друг мой, надо
Двум сумасшедшим, сведённым улыбкой бога?

Когда я буду этакой почтенной старушкой с очками на носу и вязанием в руке, я буду вспоминать этот день.
Ибо он был отличным.
Ярким.
Позитивным.
Запоминающимся.
Иными словами, я впервые участвовала во флэш мобе.
А дело было так...

***

"Агент будет ждать вас у самолёта, на пересечении улиц Ленина и Лермонтова. Вы должны изобразить игру на музыкальном инструменте, агент сам подойдёт к вам".
К самолёту неспешным шагом подошёл парень в спортивной куртке.
- Оп-па... - нестройным хором прокомментировали истомившиеся ожиданием мы.
Мы - это шесть обезбашенных математиков, четверо из которых ещё час назад абсолютно не собирались участвовать ни в каком флэш мобе, да и вообще имели о нём достаточно смутные представления.
Я схватила Наташу, Наташа схватила меня, и мы отправились получать сценарий.
Я изобразила игру на флейте. Наташа показала скрипку. Агент с абсолютно каменным лицом вытащил оранжевые листочки.
"Улыбаемся и машем!" - сообщали нам они.

***

- Это что у вас тут тако-о-ое? - изумилась толстая тётка, торгующая у остановки цветами.
- А это привет, - лучезарно улыбнулась Юля.
- От кого?! - офигела та.
- От нас, конечно!
Собственно, так всё и было. Идём, улыбаемся, машем. Машем каждому прохожему и выражаем всяческую радость от встречи.
...Группа курсантов радостно заулыбалась на наше с Юлей приветствие. Зато отчего-то испуганно косилась на помахавших им пацанов. Чего это они, а?
...Приехавшие по обмену студенты-индусы, очевидно, решили, что это наш национальный обычай - улыбаться и махать незнакомым людям. Индийские аборигены переглянулись и активно замахали в ответ.
...Ухоженная дама средних лет отшатнулась с восклицанием "Да что же это такое, а?!" и едва не побила нас зонтиком. Всё логично, она до нас ещё с десятком мобберов встретилась.
...Маленькая девочка удивлённо подняла голову и засияла в ответ такой светлой, радостной улыбкой, что я моментально согрелась.
А вообще, люди улыбались и оборачивались. И я просто физически ощущала, что делаю что-то правильное.
С утра шёл мокрый снег и противный моросящий дождь. После флэш моба небо стало чистым, и не надо говорить мне, что это всего лишь прихоть погоды.

***

Мобберы прекрасные люди. Восемнадцать человек, из них одиннадцать я вижу впервые, и всё же - такой чудесный вечер, такая тёплая компания. Спасибо. Я приду ещё.
И отдельное и самое тёплое моё спасибо - Jeinn, организатору и идейному вдохновителю.

***

Живём.