У вас ніколи не виникало відчуття, що ви когось зрадили??
Все так, всі ті, але ти – нє, ні фіга…ти не той..

Вона там, в києві, ходить в університет, їсть, спить, розмовляє з кимсь про свій настрій, говорить, шоб добре було, якби сходити десь…
живе, можливо, навіть цікавіше, ніж якби вона була тут…
і кожного дня дивиться на теж українське небо, що і я …
і дихає тим само повітрям, хіба тільки київським, більш забрудненим…
ходить….можливо, сама…можливо, їй теж хочеться подивитись праворуч і побачити там мене, яка сміється, бо ми завше сміялися разом.. ну не те щоб аж постійно, але дуже і дуже багато, з першого погляду вона розуміла, шо я там побачила і чого так голосно посміхаюсь…
і не питала куди і нашо ми йдемо, якшо я скажу :побачиш!!
Можна було просто йти і не думати, шо завтра(??) можемо так і не йти вже безтурботно…


А тут вона…
Інша..
Аж надто..
Не може вона, інша, годинами ходити по мокрісінькому від талого снігу асфальті чи по морозі, просто через те, шо десь там шось треба подивитись, і оте ШОСЬ не так вже й важливо, чесно кажучи, просто цікаво, просто так хочеться, бо хочеться бути з тим, хто тебе розуміє…
Не перепитує ШО??? Не задає питань з ТАКИМ виразом обличчя НУ І ШО???
Вона живе в своєму світі, вона каже, шо вона інтроверт…
Вона, блін, інтроверт..
Ну то хай живе в своєму світі, власному, де нема нікого, окрім неї, і її АЛЬО, ну і ше метеликів..
Я дарувала їй метеликів….
Так, в тих метеликах, я проводжу з нею багато часу, десь в її світі, де вона живе, а сюди вона приходить по якимсь своїм надто необхідним справам, так, через необхідність, ось…
Навіщо ти зі своїми голками прешся в той світ????
А!!!! вона ж запросила!!!! Фіг там, навіщо вона мені бреше???
ЛІЗЬ У МІЙ СВІТ!!!!
Як це лізь??? Я не вмію проходити крізь стіни. А тим паче такі товсті. Ага, це з вигляду вони, стіни, як вуаль, тоненька сіточка, на якій почеплені фсі ті метелики, яких вона так любить, певне, вони її єдині друзі… так от, і крізь цю вуаль, таку прозору, але тим не менш я бачу всі фарби не такими яскравими, якими вони є насправді….. вона тут, подивись!!!
Танцює… пише… дихає… дихає…дихає….крізь цю вуаль ти навіть чуєш її дихання, але ти можеш лише дивитись. І чути. Читати, те, що вона пише, дихаючи тим своїм метеликовим повітрям…
А спробуй зайти??? Ну??? ХА ХА ХА!!!! Дурепа…. БІЛЯВКА!!!! ЩО?НЕ ВИХОДИТЬ???
Не падай, а стань тихо поряд і радій, що можеш вже це – просто бачити (і навіть чути як вона дихає).

.................................................

А тепер поглянь сюди.
Ти сидиш на краю землі, дивишся вниз… весело тіліпаєш ніжками…безтурботно…
У тебе свій світ, у них свій…
Ви колись перетнулись…
Ви колись залізли однією ногою в чужий світ і ,думали, все, тепер я тут, тепер я частина її, я думала, я частина чийогось світу…
О святі небеса!!!! ( вони просто святі, незалежно від того, хто там живе чи не живе…))
Так от, я продовжу.
О святі небеса!!! Ви подарували мені найчудовіше, що я могла мати, Дружбу, це той маленький шмат території свідомості двох людей, де вони перетинаються…
Де вони мають спільне – моє, а, значить, твоє… і навпаки…
Окраєць життя, такий маленький, він був НАШ.
Я не хочу, щоб він залишивсь лише в моїй пам,яті…
Я не хочу!!! Святі небеса, ви мене чуєте???

Сотні світів навколо мене… вони ніколи не відкриються мені далі, ніж того хочуть..

Я люблю вас. Незалежно від того, залізла я у ваш світ однією (лівою) ногою, а чи просто стою поряд, наче не знаю, що таке рух…
Я люблю вас. Ви це знаєте.
Живіть ТАМ без мене. Ви вже знаєте, як це…