йшла по вулиці, не спішила - не запізнювалась
побачила неймовірної краси небо на заході сонця, фарби були різні:
і рожево-чрвоні, і фіолетово-жовті, такі, які бувають у неба на заході сонця...
по тому полотні простяглись аж поки було видно за будинками птахи,
що тікали на південь... напевене на південь, а куди ж ще?? траекторія їх
польоту нагадувала синусоїду. а то дійсно було так. величезну, на пів
неба, той відрізок, який вона бачила - від будинку міськради і до будинку,
на першому поверсі якого був розташований магазин "Весна", саме там,
де вулиця Жовтнева стає вкрита камінням, де є вхід в підземелля,
звідси видно саме серце міста - Пташку:), навколо якої вічнозелені куці
кущі і порубані дерева старих лип. отак стояла і дивилася на небо,
бажаючи дізнатися коли ж закінчиться та пташкова синусоїда, і
минуло невідома їй кількість хвилин, а Люди, що йшли десь поряд,
обминаючи її, що стояла дивлячись з сумом в очах на вечірнє небо,
в свою чергу, бажаючи дізнатися ШО Ж ТАКОГО я там вдивляюсь,
дивились то на мене, то в небо, дивно оцінивши мій стан, йшли далі.
спішили - запізнювались.
опустила очі.
пішла далі. спустилась в підзмелля. дійшла до місця призначення.
замерзла до біса. :( більше не бачила ні пташок, ні синусоїд.
зе енд.