- Гей! Всі готові?
Довгими рядами вишикувалося альварське військо верхи на різнобарвних ібулогах. Жінки оголили клинки мечів і підставили промінню світанкового сонця. Воїни були всі різні, але, водночас, дуже схожі. Легкий, начищений піском та протертий від ржавіння маслом, обладунок, шкіряна одежа, високі чоботи зі шпорами, туго зібране або коротко обрізане волосся. В перших рядах стояли списники і всі голови були повернені у бік головного шатра.
Спереду похмуро стояли Старійшини. Вони не поділяли молодецького шалу та бажання битв, ця війна була вже не перша, і смерть вони бачили не одну. Однак, на благословення Сонця мечі свої вони витягли також, бо досвід досвідом, а удача має бути завжди.
Врешті, з пташарень з’явилася Тенако у похідній одежі та навантаженому ібулозі. Клумаки звисали із двох боків птаха, і у них, як завжди, були всілякі причандалля для цілительства. Повіки Тенако припухли, а очі були червоними від поганого сну. Вона відкинула з очей прядку волосся та посміхнулася до своїх підлеглих, однак посмішка видавалася надто вимученою. Авжеж, Валофукос та Накан сплутали їм всі карти... Тепер все залежало не від хитрості, а від банальної сили.
Жилки на шиї Правительки набухли, а руки у чорних рукавичках нервово стискали повіддя. Це ж її ідея була, атож! Загнати Двоїстий Союз у пастку. Тільки чомусь ні вона, ні Об’єднання не оцінили сили ворожої розвідки. Хто б міг подумати, що на з’їзді будуть шпигуни? Інакше звідки б Союз дізнався про військову кампанію Об’єднання?
Валофукосу дивовижним чином вдалося перекинути значні війська на захід від Гарони, через Мальроном, і ударити по Гароні саме тоді, коли та не чекала. На щастя для союзної Гарони, її війська були свіжі та у повній бойовій готовності.
Скоріш за все, Союз сам допустив велику помилку. Або розвідка щось наплутала, або просто не вистачило витримки і захотілося вдарити першим на непідготовлену Гарону, однак валофукоські сили на межі Мальроному та Гарони здавалися не такими вже й сильними, як могли б. І доки Шаннос, Гарона і Ландотор з перевагою вели бої, Союз кинув через Торканію значні підкріплення. Союз знав про віроломство нібито нейтрального Мальроному, однак поступив не методом вогню та меча, а запропонував Артс’ї знову стати нейтральними, викинути з голови думки стосовно помочі Об’єднанню і не противитися проходу військ Союзу по своїй території. Зате всі залишаться цілими...
Артс’я, який взагалі не думав про можливість того, що війна зачепить його володіння, вирішив заховатися подалі і на все махнути рукою. Він не приймав послів і не вів ні з ким переговорів, однак коли Союз ступив на його землі, він не ворухнув навіть пальцем. Що ж, головне – зберегти свою державу, нехай навіть шляхом зради...
Очевидно, на цій новій війні сплуталися плани як Союзу, так і Об’єднання. Ніхто не давав ніяких прогнозів, ніхто не мав подальших ідей. Тенако мала вести своє численне військо на підмогу, у страшну рубку, і їй було соромно... Адже це вона була ініціатором початкового божевільного плану.
Топук виглядала вкрай зібрано, як і завжди перед походом. Їй тепер уже було байдуже, чому склалася така ситуація. Від неї вимагалося керувати цими сотнями тисяч жінок, і розважливих, і нестриманих, таких, що замисляться, і таких, що кинуться у саме пекло втративши голову.
На ній був легкий шолом навіть без забрала, вона мружилася на сонці та оглядала військо. Жінки вітали Тенако радісними вигуками, піднявши мечі над головами. Топук посміхнулася. Вона пам’ятала той перший раз, коли ось таке саме величезне військо вітало юну Санно. Вона ще не заслужила визнання, а меч її ще ніколи не розсікав плоть. Однак альвари мали неймовірне уміння свято вірити долі, яка дарували їм їхніх правителів.
Тенако під’їхала до старійшин та привіталася з кожною з них. Повітря наповнювалося скрипом сідел та збруї, форканням птахів і дзенькотом зброї. Люди хвилювалися, чекаючи наказу рушати. Навколо війська зібралися слабкі, у деяких на очах стояли сльози... Скільки вони віддали б, аби стояти у цих рівних рядах плече до плеча із коліжанками!
Правителька оглянула свій дім, величезну рівнину, оточену порослими старезним лісом горами. Військо мовчало, і у вранішній тиші до слуху долітав шелест водоспаду. Тенако витягла меча з піхов та підняла над головою, відбивши промінь сонця.
- Рушаймо!!!! – крикнула вона, і торкнула птаха шпорами. Ібулог змив ввись, а за ним, темною хмарою, злетіли сотні тисяч альварок.


Ліс тягнувся безкінечно довго, птахи, малопридатні для пішого переходу, втомлено трусили головами. Топук віддала наказ спішитися та перепочити до ночі, або під ковдрою темряви злетіти у повітря. Півдня на відпочинок.
Вартові оточили табір, пустивши своїх ібулогів.
Тенако хотіла заснути, однак сон вперто не підступав до неї. Вона хвилювалася. Інколи, з поривами вітру, жінці вчувався запах паленої плоті. Підклавши руку під голову, вона розглядала високе і дзвінко-прозоре осіннє небо крізь хаотичне мереживо гілля.
Альварки біля найближчого вогнища покурювали трубки, простягнувши ноги до вогню. Одна з них, біла та вицвіла жінка без брів та повік, вистругувала щось з дерева та годувала своїх подруг оповідками про похід, очолюваний колись Санно. Жінки поважно кивали, дівчата зачаровано прислухалися і вражено перепитували. Білявка, вочевидь, любила свою справу, і війна в її розповіді видавалася кумедною та захоплюючою. Іноді вона понижала голос на кілька тонів тихіше, і Тенако більше не могла розібрати слів, зате бачила, як загоралися червоним щічки молодих слухачок, а жінки більш старші задумливо усміхалися.
Поруч з Тенако сіла Ано, альварка, під чиїм керівництвом йшла сотня. Правителька раділа, що це не хтось зі старійшин вирішив її навістити, бо старійшин вона уникала, намагалася триматися особнячком або біля молоді.
Ано простягнула Тенако хліба та шмат сушеного м’яса.
- Вартові бурчать, - сказала Ано задумливо похитавши головою, - Мовляв, ми так сіли, що нас видно, мов на долоні. Мало не все наше військо. Хоч перед привалом мали б побачити з неба, видно нас чи нє..
Правителька дивилася на Ано. Тонкі губи, праву брову пронизує шрам, та і все лице посічене, спотворене. Дивний погляд – Ано ніколи не дивилася у вічі, завжди кудись далеко, вперто та впевнено.
- Все пішло не так, а? Люди звинувачують мене, правда ж, Ано?
Ано ніби чекала подібного запитання, бо відповіла моментально, без заминок.
- Ні, в цій ситуації винних немає. Це – єдиний шлях вирішити валофукоську напасть. Якби ми досі зважено обговорювали кожне слово плану, Валофукос напав би та розніс би нас ущент. Інколи найкращий спосіб – імпровізований. Принаймні, Союз не може прогнозувати наші дії.
Ано розстелила плащ та опустилася на холодну землю поруч з Тенако.
- Я думаю, тобі слід поспати. Нічний перехід довгий. А за дві ночі ми вже підійдемо до лінії фронту і струсимо з наших мечів іржу.
Тенако непевно кивнула та перевела погляд на небо.

Під ранок на обрії багрилася заграва. Альварки-керманичі зупинили війська. Судячи з усього, там починалася Війна.
Між рядами перешіптувалися, наростало хвилювання. Збудження вдарило Тенако у голову, сон миттю вивітрився, вона підлетіла до Топук.
- І що?
Жінка довго не відповідала, сконцентровано вглядаючись за горизонт.
- Треба, аби хтось розвідав обстановку. Це, скоріш за все, просто лишився подарунок від ворожих гостей. Вони були тут недавно. Та невідомо, куди двинулися далі. І якої чисельності їхні загони. Найкраще нам зараз – залягти. Я розпоряджуся, щоб вислали на розвідку.
Віддавши наказ, Тенако прослідкувала поглядом за двома постатями на прудких ібулогах, що чорними тінями майнули на фоні забарвленого гарячо-червоним неба.
Жінка опустилася навпочіпки біля свого птаха та нервово зломила тонку суху гілочку. Озирнувшись, Тенако побачила замість знайомих лиць лише ледь помітні обриси тьмяних фігур, розчинених у світанковій сірості.
Тенако напружено вдивлялася у напрямку поселення, і коли за якусь годину вже на світлому небі прослизнуло два птахи, вона ледь стрималася, аби не кинутися назустріч новинам.
Альварки-розвідниці хутко спішилися, підійшли до Тенако. Позаду одразу вималювалися постаті похмурих старійшин.
- Вони подалися на захід, - стривожено повідомила одна з альварок, нервово закладаючи пасмо волосся за вухо, - Дівоньки, що ж вони з селом зробили!
Друга дівчина збентежено кивала, її руки стискали рукоятку вигнутого меча.
- Усе, усе потрощено та випалено! Купа мертвих, скрізь пожежа. Якщо там і лишилися якісь люди, то вони, видать, утекли в ліси.
- Щось не схоже на почерк Валофукосу, - задумливо протягнула Топук, - просто так навіть вони не нищать.
- Може просто намагаються налякати нас, придушити войовничий дух? – перепитала друга розвідниця.
- Навряд, тут щось інше, - розвела руками Топук, - У будь-якому разі, ми тут не для того, щоби язиками чесати. Треба сідати верхи та мчати навздогін. Може пощастить ударити їм у тил, хто зна.
Тенако відв’язала витончений та оздоблений срібними візерунками ріжок, і коротко затрубила. Наче листя, що тихо падає восени погожої днини, зашелестів ліс навколо. Зовсім тихо, поміж деревами, зірвалося альварське воїнство та посунуло кудись на захід за старійшинами. Тенако на своєму красивому ібулозі їхала стремено в стремено із Топук, стривожена та збуджена водночас.
Топук кинула короткий погляд на Тенако, потім різко відвернула голову вбік.
- Не будемо виїздити з лісу. Максимально ховатимемося поміж його дерев. Ми так втратимо трохи часу, зате до ночі наздоженемо Союз.
- Як знаєш, я тобі цілком довіряю, - стенала плечима Тенако, - я у питаннях війни не дуже тямлю.
Топук змовчала, її думки навіть не відбилися на обвітреному суворому обличчі. Однак вона давно вважала Тенако непридатною до справи володарювання. Тенако була гарним політиком, справедливим правителем, їй червоним килим встелити б дорогу до якогось пишного Ландоторського престолу. Вона б вжилася на тому місці, правила б чесно та добре, а люди складали б легенди про її мудрість та доброту. Однак тут, на чолі у держави, що жила з війни, битв та смертей, Тенако була чужинкою.
Ось всі дорікають Елас. Гідна донька свого народу, старша донька Санно була абсолютно позбавлена почуття патріотизму. Саме тому Тенако і посіла місце своєї сестри. Однак Топук була впевнена, що навіть зараз “вітряна” мандрівниця Елас змогла б довести до ладу безліч справ. Бо Тенако... Тенако стала маріонеткою. Не раз і не два Топук помічала, як правителька ховається від Старійшин. Ховається, бо не має сили характеру приструнити усіх радників та мудреців. Тенако мала б правити Альварією, однак обов’язково з'являлася людина, котра правила Тенако. І навіть Топук, при всій своїй відданості покійній правительці Санно, і, звісно ж, її донькам, могла б почати крутити Тенако у своїх руках так, як було б то їй вигідно. Якби ж захотіла...
Альварки їхали тихо, і лише після обіду передові повернулися та повідомили, що крізь ліс побачили значні формування, очевидно резервні, ворожої армії.
- Резерв – то для нас! – почувся голос Ано, яку саму і не було видно за спинами зацікавлених жінок, - Ударимо по резерву, щоб вони і пискнути не встигли.
- Стривайте, - трусонула головою Тенако, - треба довідатися, де знаходяться і що поробляють передові загони Союзу.
- Наші дівчата вже полетіли, Правителько.
- Так, Осук.
Тенако кивнула до Старійшини, і спохмурніла. Буде бій. Кривавий. Ось вам і віщі сни Осук, і передчуття Лашу.
Погода раптом почала псуватися, і у промоклому повітрі здійнявся холодний пронизливий вітер. Осінь давно кинула під ноги пожовкле листя, а розм’якла земля згноїла його вологою своїх ранків. Тенако не рятував навіть теплий плащ, вітер все рівно добирався до кісток, і по тілу їй йшла гусяча шкірка.
Осук та Топук тихо радилися, інколи кидали погляди у бік Тенако. Однак Правительці не були цікаві їх стратегії, їй враз страшенно захотілося додому. Заради чого вони вбивають? Якби раптом Тенако зважилися сказати, що заради грошей, то одразу тисячі голосів засудили б її та знайшли б безліч аргументів, аби заперечити це твердження. Якби альварка сказала, що заради добра, то сама б заперечила собі. Вбивати заради добра? Це смішно. Їй був незрозумілий цей похід і ця війна. Однак, як казала Топук, у них не було інакшого виходу.
Під вечір повернулися задихані альварки, та відрапортували про те, що коїться західніше. Справді, йшли бої. Союз виступав проти війська з Шанноськими прапорами. Інших стягів розвідниці не помітили. Численність не така значна, як могла би бути, тисяч двадцять п’ять союзних військ проти тисяч вісімнадцяти шанноських.
Топук різко окинула усіх поглядом. Навіть без запрошення біля неї з’юрмилися старійшини, арнори та сотенники.
- Ми розіб’ємося на три частини. Одна частина, сама значна, вирушить на поміч Гароні. Друга – тисяч 25 – поїде на кордони з Торканією. Третя зараз ударить в тил резервним союзним військам, а потім прорветься на допомогу Шанносу. Зрозуміло?
Альварки напружено перекинулися між собою зауваженнями.
- Я поведу тих, хто поїде на поміч Гароні. З Торканійською підмогою лишиться Лашу Кавоу. Тенако – ти поведеш третю частину війська. Заперечень немає?
Тенако схилила голову. Авжеж, полководець з неї так собі, куди вже їй на основну частину. Вона все розуміла.
- Гаразд, тоді зараз розділимося. Темрява нам у поміч!