- Думаю, ми можемо розпочати.
Її величність Номара Дваан, королева Ландотору, опустилася в крісло, і поклала білі долоні з довгими пальцями, прикрашеними тонкими золотими каблучками, на кам’яні бильця стільця. Елегантно закинувши ногу на ногу вона обвела всіх присутніх довгим поглядом. Оксамитове плаття кольору насиченої вохри вдало підкреслювало її фігуру. В районі декольте плаття з’єднувалося з мереживною блузою, і крупна мережка з льону, не вибілена і груба, додавала королеві дуже простого, але вишуканого вигляду.
Присутні у знак згоди кивнули.
- Я вас вітаю у своєму замку. Сподіваюся, ви добре провели час і не відчули жодних труднощів. Я веліла своїм слугам, аби вони зробили ваше перебування тут максимально комфортним.
Знову кивок у знак згоди.
- Чудово. Що ж, ми вже всі знайомі між собою. Однак не будемо відходити від традицій і представимося. Я – Номара Дваан, королева Ландотору. Прошу, - і королева вклонилася своєму сусіду.
Справа сидів старий сивий чоловік у довгій чорній мантії. Про нього ходили слухи, що в молодості він навчався у відуна і чогось таки досяг. До (та і після) одруження король Гарони, - а це був саме він, - не обходив жодної спідниці. Тепер же, коли йому було за сімдесят, його дітьми можна було спокійно заселити таке місто, як Тарко.
- Доброго дня, шановне товариство. Я представляю королівство Гарона, ім’я моє Ванокурій Сівед. Вдячний пресвітлій Номарі за такий чудовий прийом і сподіваюся, що ми покажемо себе достойно у сьогоднішній розмові.
І король Гарони, здавалося, заглибився у свої королівські думи. Вичекавши паузу, аби, ненароком, не перебити старшого “колегу”, заговорив Яусар.
- Ім’я моє Яусар, як прозвав мене народ, Справедливий. Теж радий. Нарешті познайомилися.
- Ваші порядки нагадують мені роки науки! Ще лишилося по черзі розповісти віршика! – дратівливо засміявся блакитноокий чоловік у елегантному камзолі. Він поколупав пальцем бильце стільця, і, не зводячи очей на решту присутніх, відчеканив:
- Я сподіваюся, всі знають хто я, і повторюватися не обов’язково.
- Облиште, король Арстья! Це традиції, які я у своєму домі не хотіла б порушувати! – ввічливо та терпляче звернулася до чоловіка Номара Дваан, - звісно, ми знаємо вас, Короля Мальроному. Ваш портрет виплавляють на кожному кружальці сиру, який ввозять у Ландотор!
Всі дружньо засміялися, і лише король Арстья нервово стис губи.
- Ваша світлосте, Номаро, такий необережний жарт може вплинути на політичні переговори! – посміхаючись, зауважив Яусар. Хоча Номарі вже було за сорок, але інколи у блиску її очей вгадувалася дівчинка. Та і врода у неї була така, що двадцятирічна красуня могла б позаздрити.
- Гаразд. Хто наступний?
Тенако кивнула. Їй подобався гарний настрій присутніх, хоча вона чудово знала, чим усе закінчиться.
- Я Тенако, донька Санно, Правителька вільних земель Альварії.
- Це ота крихітна цятка на мапі? – пирснув Арстья.
- Завважте, вона занесена на мапу умовно. Ми не відкриваємо місцезнаходження нашої держави, - пояснила Тенако мило посміхаючись.
- Шановні, я не розумію! Це зібрання королів держав чи я помиляюся? То що тут робить особа, чиїх володінь, можливо, і зовсім нема?
Посмішка сповзла з лиця Тенако.
- Щось ви не виражали своє “фе”, коли я до вас приїжджала з візитом.
- Ви ж говорили від імені Об’єднання!
Королева Ландотору нахмурила брови так, що вони майже зійшлися на переніссі.
- Пане Арстья, ви не довіряєте трьом першим особам трьох країн, котрі давно, підкреслюю, дуже давно співпрацюють із державою, яка спокійно могла б відсиджуватися, склавши руки! Як... – Далі Номара говорити передумала, витримала паузу і мовила:
- Доки Мальроном і Торканія, величезні, могутні держави, які видно на мапі одразу, гралися у гру “моя хата скраю”, не зважаючи на наші прохання про допомогу проти Союзної агресії, крихітна країнка прийшла на допомогу, надала війська... Так! Не смійтеся! Війська!
- Війська, сформовані з незайманих дівчаток?
Тенако зблідла, від чого її шкіра стала ніжно-оливковою.
- Що за упередження? Може, ви ще вважаєте, що жінка не може бути політиком? – поцікавилася Номара Дваан.
Арстья тактовно змовчав, Ванокурій посміхнувся собі у бороду, очевидно, яскраво уявивши, навіщо потрібні жінки.
Найбільше Тенако хотілося викликати декого на поєдинок, однак вона тримала себе в руках. Натомість стримано сказала:
- Я звертаюся до усього Об’єднання. Мені неприємно чути такі образливі слова з боку Мальроному. Якщо мої війська хоч чимось уступають підрозділам, в яких жінок немає, то я одразу вирушаю до своєї неіснуючої країни і ніколи не посмію назвати себе її Правителькою.
- Стоп, припиніть! – вигукнула Номара, застережливо піднявши руку, - Пахне міжнародним конфліктом. Ви наче діти, які тільки й чекають, яку б каку сказати. Ми не для цього тут зібралися. Мальроном, ви згодилися співпрацювати з нами. То майте повагу до нас! Альварія є повноправним учасником Об’єднання, хочете ви цього чи ні. Запитання є? Якщо ні, то продовжимо.
Старий зеленошкірий зеленокосий осор похмуро обвів поглядом присутніх. Про нього вже достатньо шепталися, обговорювали, посміхалися... Він почувався тут чужорідним елементом і від того його поганий настрій став ще гіршим.
- Насфорунком, - коротко сказав король Осорії.
- Отже, чудово. Ми всі представилися. Тепер можемо перейти до справи, не відкладаючи її в довгий ящик. Як ви чудово знаєте, ми зібралися тут таємно, без помпи і шуму. Особливо це стосується королівств нейтральних та, до недавнього, навіть ворожих нам.
Королева вклонилася Мальроному та Осорії.
- Ніхто, навіть ваш почет, що прибув з вами, не має знати про справжню мету переговорів. Ви знаєте, що ми з вами обговорюємо можливість створення єдиного економічного простору. А королів Мальроному та Осорії тут взагалі немає. Лише їх представники. Що ж, думаю, що почати треба правителю Гарони.
- Почну, почну... Всі ви знаєте про наш простий план, запропонований Альварією. Резиденцією Об’єднання стає столиця Осорії, сама ж Осорія стає повноправним учасником Об’єднання. Валофукос та Накан грозився розгромити Осорію у випадку відмови від статусу автономії, який запропонував Союз цій державі. Хм, вірніше, нав’язав... Однак то деталі. Фактично, така зухвала поведінка з боку Об’єднання розізлить Союз. Ми порушили мирний договір – втрутилися у внутрішні справи та почали мобілізацію населення Осорії. Попереджуючи ваш протест, Насфорунком, я уточню: це буде видимість мобілізації. Ми не порушимо наші умови і ваші люди не будуть брати участь у війні. Паралельно ми перетягнемо в Осорію наші війська. Валофукос і Накан знають, що ми ослаблені попередньою війною. І знають про те, що в Осорії просто аж ніяк не може бути сильного війська. І що всі ми перебуваємо там, в Осорії, готуючись до нападу на Валофукос. Тому Валофукос нападе першим.
- Так, як Мальроном є державою нейтральною, Союз не матиме права проводити свої війська через нього. Тоді він піде Пустинними землями, так званим Коридором між Мальрономом і Торканією. В цьому коридорі ми повинні їх зажати. Для цього нам потрібна поміч Мальроному і Торканії. Родзієвич поки що не виявляє палкого бажання нам допомагати. Однак, як то кажуть, ще не вечір. Оточивши Союзні війська з трьох боків, ми матимемо значно більший шанс на перемогу. І тоді ззаду ударить Альварія. Це весь план.
Яусар похитав головою.
- Все це звучить дуже непереконливо. Чи не краще більше почекати, набратися сил? Адже Ясан та Нуроо дуже розумні люди. Вони не клюнуть наживку, мов дурнуваті риби. Явно ж відчують неладне! Як вони пояснять те, що ми обрали плацдармом для нападу саме Осорію, коли набагато зручніше було б напасти з Гарони, яка навіть має спільний кордон з Валофукосом! Це ж логічно! Щоб напасти через Осорію, військам Об’єднання треба пройтися або Мальрономом, або Коридором. А це виснажить армію. Повторюю: Ясан і Нуроо не повні бовдури.
- Так, не повні, - усміхнувся король Гарони, - однак вони знають те, чого не знаєте ви, юний король Шанносу.
- Відкрийте мені очі, шановний!
- Знаєте, любі друзі, важко мати спільний кордон із ворогом. Мальроном теж межує з Валофукосом, але Нуроо ще не зовсім втратив голову щоб нападати на нейтральні країни. А ось Гарона потерпає від набігів Валофукосу ой-йой як! На кордонах точаться постійні бійки, села випалені, зовсім обезлюділи. Три місяці на рік ми відбиваємося від мілких – та і масштабних! – нападок союзу. Велика Війна точилася на Вільних Землях, тож ваші війська, Яусаре, не знають, що таке кордон Гарони та Валофукосу... А ми, гарноці, знаємо. А знаєте чому я перед тим сказав лише “три місяці відбиваємося”? Бо це період Палючого Сонця. Ці три місяці – єдиний час, коли пересихають болота на нашому кордоні, і через них можна пройти. В інший же час армія просто не пробереться по тій трясовині.
- Тобто ви хочете так все обіграти, ніби Об’єднання не чекатиме ще півроку до Палючого Сонця, а хоче ударити по Союзу просто зараз? –скептично запитав Артсья.
- Достеменно так. При невеликій долі фантазії можна чудово уявити, що про нас думає Союз. А думає він от що: “Ми зараз ослаблені для війни. Об’єднання зараз також ослаблене для війни. Альварія, країна багата, яка увібрала у себе великі кошти, витрачені іншими учасниками Об’єднання на оплату послуг її армії, вирішує заробити ще більше грошей, урвавши собі куш від завойованої Імперії. Тому Альварія платить Осорії за згоду останньої приєднатися до Об’єднання. Коли Осорія, немаленька країна, приєднується, то у Об’єднання з’являються сили нас атакувати завдяки мобілізації населення Осорії. Саме тому вони хочуть ударити негайно, аби ми не мали часу стати на ноги”. Як бачите, панове, все логічно.
Артсья закотив очі і театрально зітхнув. Потім його голос враз зробився різким і агресивним.
- Знаєте, що особисто мене дратує? Ви вирішили все заздалегідь. Мальроном і Торканію ви хочете банально використати. А я не хочу безлюдних спалених сіл. Я хочу, щоб мій народ не боявся прокинутися серед ночі від криків доньок, яких ґвалтують, чи братів, яких вбивають. Нейтралітет забезпечує моїй країні більш-менш стабільне мирне існування. Я не хочу рубати гілку, на якій сиджу.
- Ви дали Осорії гроші. Тисяча пфа щороку! А що ви пропонуєте нам? Що дасть моїй країні поміч Об’єднанню? Те, що коли за цю саму поміч на Мальроном нападе Союз, ви вишлете до нас загін цілок із пишними грудьми?
Тенако різко встала, погляд її, до цього м’який, набув хижого виразу. “Політика нагородить тебе сталевою шкірою та безжалісним серцем”, сказала колись Топук у відповідь на нарікання Тенако щодо власної м’якотілості. Політика справді озлобила альварку.
- Я попереджала! Здається, пан Артсья не знає, в адресу кого він кидає колючки. Поясніть, панове, йому. Поясніть, хто вкладає лев’ячу долю коштів у підтримку Осорії. І чия стотисячна армія висококласних бійців...перепрошую, пишногрудих цілок, які з двох років тримають в руках меча та лука, мала б вдарити в тил армії Союзу. Що ж! Мені ні холодно, ні жарко від ваших проблем з Союзом! Альварії нічого втрачати! Ми не маємо земель чи копалин, які б представляли інтерес ворогам. Ми маємо багатства, однак ніхто не знайде місце, де вони заховані, бо ніхто ніколи не бував в Альварії, окрім самих альварок. Ми – країна-легенда, не більше. Валофукос має зуб на нас лише як на армію. Але з чистої помсти він на нас не піде. Він піде на вас! На ваші села та міста, на ваші чорноземи, золоті копальні та шахти! А коли він матиме багатства Об’єднання, то наступними будуть Торканія і Мальроном! Знаєте чому? Бо жодний папірець і угода не зупинить тих, хто матиме таку силу! Тому ми, Альварія, умиваємо руки!
Тенако розвернулася на каблуках і пішла до виходу. Щоки її горіли, вона вперше лютувала так страшенно.
- Ви забулися, шановний! – вигукнула Номара Дваан, перехилившись через стіл до короля Артсья, - Я не можу зрозуміти, яким чином ваш народ досі не скинув короля, котрий не має навіть елементарних задатків до дипломатії!
- Це ви забуваєтеся! – схопився на ноги геть розлючений Артсья, - Мені просто смішно на це дивитися. Ви, королі могутніх держав, ходите на поводу у якогось войовничого плем’я. Ви вірите казкам про стотисячне військо, ви приймаєте від них грошові подачки, хоча це є ваші гроші! Ті гроші, якими ви оплачували послуги цих...вояк!
- Ну... – поважно протягнув Ванокурій, - Як на мене, ті пишногруді цілки, як ви виразилися, варті і ще більшої суми, ніж та, котру ми заплатили. Важко знайти серед армій Об’єднання вояків, які б прирівнялися до цих дівчат. Я бачив їх у бою. Мої люди бачили їх у бою. І ми жодного разу не шкодували про те, що платили їм за їхню поміч. Вони не знають дезертирства, вони не бувають посередні. Вони завжди найкращі.
Яусар, роздосадуваний прикрим інцидентом, нервово вистукував ритм пальцями по столу і бігав поглядом по гобеленах. Потім різко повернув голову до королеви Ландотору.
- Я зараз поверну її. Тільки король Мальроному мусить офіційно вибачитися. Я думаю, шановні учасники Об’єднання підтримують мене в тім, що у противному випадку ми ігноруватимемо Мальроном. Прецеденти вже були: Мальроном матиме змогу відчути себе на місці сумнозвісної Келькії.
Присутні виразили мовчазну згоду, і тільки Насфорунком нудьгувато позіхнув.
Яусар вийшов із зали. Тенако стояла на веранді, і неспокійне дихання видавало всі ті емоції, що бурлили в ній. Правителька Альварії не хотіла йти до своїх Старійшин, адже їм прийшлося б надто багато чого пояснювати. Хто знає, може вона вчинила не так? Єдине, в чому була Тенако впевнена – не варто поспішати. Все рівно Об’єднання не зможе обійтися без Альварії.
Тенако по рипінню шкіряного плаща зрозуміла, що за нею вийшов Яусар. Вона про себе зітхнула з полегшенням.
- До тебе можна звернутися не на офіційному рівні?
- Можеш.
Яусар обережно взяв Тенако за плечі та обернув її обличчям до себе. Він думав побачити в її очах сльози, однак цього не сталося. Альварки не вміли плакати, вони уміли злитися.
- Не кидай нас через ідіота. Він нервовохворий маразматик, хоча й молодий. Ти потрібна Об’єднанню.
- Думаєш, я цього не знаю? Я це чудово розумію. Однак в ті хвилини я готова була кинути все. І мова моя була правдива. Та доки я пройшлася холодними коридорами, я згадала про заповіти Раносун Кантуго.
- Хто це?
- Не хто, а що. Це Печери Древніх, де перші альварки записали заповіти наступникам. Отож...ми маємо...мусимо помститися Валофукосу. За убиту дитину нашої найпершої Правительки. За вузьколобість та сексизм. Так написано. Саме тому ми зараз вам допомагаємо.
- Але ж то коли було!... – похитав головою Яусар. – Ви ж не можете сліпо йти за тими вказівками, які вас не зачіпають!
- Чому ти думаєш, що не зачіпають? – примружила очі Тенако.
- Не знаю... Невже у вас досі панує дух перших альварок? Дух ненависті до осіб чоловічої статі?
- Достеменно так.
- Але ж... Але ж ти так легко спілкуєшся зі мною!
Тенако посміхнулася. Гарний настрій хоч і не повернувся, однак на душі стало трохи легше.
- Я лише спілкуюся з тобою. Лише. До того ж, альвари вміють бачити гарних людей, без різниці, чоловік це чи жінка.
- Тобто...тобто ти ніколи б не змогла закохатися у чоловіка, розділити з ним дім, ліжко...Народити йому дітей...
- Ха-ха, ні, ясна справа!
- Навіть у того, хто видається тобі хорошим? Ти б не закохалася?
- Може і закохалася б. Але ніколи не була б з ним. Просто носила б своє почуття у серці, жила б заради цього почуття... Однак не обтяжила б себе ніякими стосунками.
Яусар похмуро глянув собі під ноги.
- Час повертатися. Мальроном принесе свої вибачення.
- Так, ходімо.


- Його поставили у такі умови, що він мусив погодитися, - розповідала Тенако Старійшинам по дорозі у зал для бенкету, - Окрім того, він і сам відчував, що треба заручитися чиєюсь підтримкою. Адже не сьогодні-завтра, як Союз поверне голову у бік колись ще нейтральних країн!
- Здається, ви добряче наступили Мальроному на хвіст... Головне, щоб з того примусу не вийшло зради, - Осук заклала прядку волосся за вухо, - Я спостерігала за Артсья, він негарний чоловік. Надто спішить, надто спішить... Бачила я сон, в якому він враз змінився з виду, з його пальців поросли пазурі, а очі стали матово-зеленими.
- Облиш, Осук, - відкашлялася Лашу Кавоу, - він боягузливий дріб’язковий тип, однак не гірший і не кращий за решту. Тенако, а нам обов’язково йти на бенкет?
- Про мене, так сидіть у своїх чотирьох стінах! Дивні ви. Хоча б наїстеся.
Старійшини перезирнулися, і Топук з докором похитала головою.
- Тенако, я лише воєнний координатор, однак, як Старійшина, маю право тобі зробити зауваження. Що б сказала Правителька Санно, аби почула таку легковажну мову! Де гордість, поважність, витримка? Тенако, невже землі альварські бідні на дичину, що ти думаєш про обід?
Тенако залилася сміхом і сплеснула в долоні.
- Топук, облиш, я жартую! Я молода, мені інколи хочеться веселощів!
- Ти ведеш себе, ніби посвячена.
- Гаразд, гаразд! У мене сьогодні день емоцій! Негативних і позитивних. Однак спробую тримати себе в руках.
- Топук, хай буде собою... – примирливо попросила Лашу.
- Однак правителька Тенако представляє нашу країну, - незворушно заперечила Топук.
Лашу Кавоу і Тенако лише перезирнулися і знизали плечима.
Доки альварки йшли садом до бенкетного залу, їх наздогнала процесія слуг короля Гарони. Низько вклонившись, вони попросили дозволу заговорити з Правителькою Альварії.
- Я вас слухаю, - кивнула Тенако у знак згоди.
- Наш пресвітлий король, його величність Ванокурій Сівед Мудрий, просив кланятися вам у ноги та передати цей скромний подарунок...
Осук підійшла до слуг та прийняла об’ємний пакунок. Слуги відкланялися та хутко пішли назад. Тенако, будучи власницею бездоганної постави, підняла голову і стала ще величнішою та красивою.
- Бачиш, Топук. Мені навіть дарунки передають, не дивлячись на мою поведінку. Дозвольте мені глянути, що там...
- Спершу, напевно, давайте повернемося до покоїв, - запропонувала Осук, і жінки рушили.
Тенако не хотілося відкривати подарунок при Старійшинах, тож вона попросила їх залишити її одну. Для Правительки Альварії була відведена затишна кімната із кам’яною підлогою, широчезним ліжком і важкими гардинами на вікнах.
Кинувши пакунок на ліжко, Тенако з нетерпінням розірвала папір. Побачила складену фіолетову дорогу матерію, гаптовану сріблом. Зверху лежав лист.
Тенако зірвала печать і швидко пробігла очима по тексту, задоволено покусуючи губу.
Світлочола правителько Альварії Тенако!
Не сприйміть цей скромний подарунок як спробу старого гульвіси добитися вашої прихильності.
Це, скоріше, вдячність за проявлену вами кмітливість під час переговорів. Ваша полум’яна промова вселила страх і сумнів у серце нашого спільного знайомого, і переконала його, що настав час на щось зважуватися.
Я знаю, що не мав права дарувати вам саме такий подарунок, і, скоріш за все, нижче написані слова видадуться вам недостойними монарха, а, скоріше, недозрілого хлопчака. Однак не витлумачте мою заяву пошло. Ви – жінка надзвичайної вроди! Я знаюся на жінках, і бачу, що такий дорогоцінний камінь, як вас, треба огранити. Тому я дарую вам цю сукню з найнижчим поклоном і проханням не вважати нижчим альварської гідності вдягнути цей предмет гардеробу. Я вам гарантую – ви матимете незрівнянний вигляд.
Я знав вашу матір – ви гідна її донька. Саннo була блискучим політиком, принциповим, жорстким та впевненим. Принципи не заважали їй досягати мети – завдяки незрівнянній силі волі та харизмі. Я залицявся до неї, однак вона дала мені такого відкоша, що я думав, що ніколи більше не матиму дітей. З тих пір я знаю ціну альварському норову, тому прошу Вас, пресвітла Тенако, просто прийняти цю сукню як дружній жест, а не як залицяння.
Сподіваюся, побачимося на бенкеті.
Щиро Ваш,
Ванокурій.

Тенако перечитала листа ще раз, а тоді дістала сукню. Елас вдягала інколи такі, однак їй, Тенако, ще ніколи не доводилося ходити у платті. Тенако лише почала своє правління, до того вона ніколи не залишала межі Альварії, хіба що ходила в походи, однак про які сукні може йти мова в походах? Тож Правителька не зналася на моді і жіночих принадах. Розправивши сукню, Тенако із задоволенням розглянула срібну вишивку, поводила пальцем вздовж швів. З плаття випав мішечок, Тенако хутенько розв’язала його і знайшла там чудові кульчики та намисто з блискучих прозорих камінців. Назви тим камінцям Тенако не знала, вона покрутила прикрасу в руках. Та була надто тонка та тендітна, як на Теначин смак.
Жінка скинула свій парадний комбінезон і глиняні прикраси з шиї, і одяглася у фіолетове плаття. Зверху сукні була пришита прозора димчаста тканина бузкового кольору, спадаючи з плечей до самої підлоги. Глибоке декольте давало можливість розгледіти пишні форми Тенако, а прикраса з шиї тоненькою блискучою ниточкою камінців губилася у ложбинці грудей. Кульчики Тенако так і не вдягла, бо не мала дірок у вухах, однак і без них, запевнила себе Правителька, вона, певно, виглядає непогано.
Тенако підійшла до старого потемнілого дзеркала і оглянула себе з ніг до голови. Відображення видалося альварці ну зовсім незвичним, а декольте надто відвертим. Альварка засміялася та поспішила до Старійшин.

- Дуже непрактичне вбрання, хочу вас запевнити! – сказала вона з порогу, розправляючи прозору накидку.
Три літні альварки так і заклякли на місці. Певно, вигляд вогненного чудовиська чи багатотисячна армія людожерів не справила б на них такого враження, як фіолетова декольтована обновка їхньої Правительки.
- Я перепрошую, це і є подарунок? – видавила з себе Топук, давлячись словами.
Тенако одразу спохмурніла, так як по виразу обличчя Старійшин не було видно, що вони у захваті.
- Як на мене, дуже навіть непоганий. Це чисто дружній жест від давнього знайомого моєї матінки.
- Я була з твоєю матінкою тоді, коли вона відлупцювала цього похітливого собаку Ванокурія так, що він мусив плести байки навіть придворним стосовно того, як гепнувся з ібулога! – відрізала Топук, - То який він їй товариш?
Лашу Кавоу, яка по природі своїй була доволі м’яка і спокійна, зрештою, здобулася на вимучену посмішку.
- Погодься, Топук, але ж він любив Правительку Санно...
- Досі не розумію, по якому праву...
- Кажуть, що пояснити закоханість неможливо. Ванокурій не міг не закохатися в першу жінку, що дала йому відкоша! – розвела руками Лашу.
- Повір, Тенако... – Осук з материнською любов’ю глянула на Правительку, - ми приймемо будь-яке твоє рішення. А Топук обурюється не зі зла, я її цілком розумію. Знаєш, у чому основна різниця звичайних жінок і альварок? У тому, що жінки приймають закони чоловічого світу, навіть коли мають відносне рівноправ’я та владу, все одно приймають... А ми, альварки, заперечуємо ці закони. Ми живемо своїм богом, своїми ідеалами і своїми цінностями. Ми змогли довести, що не є слабшими і не є тупішими. Ми даємо своїм дівчатам освіту, ми садимо їх верхи і вчимо держати у руках меча. І на весь світ заявляємо про те, що ми не гірші, не кращі, що ми просто – на рівні. Тому альварка – це воїн. Вона не соромиться свого тіла, бо воно дане їй природою, а не є способом принади для чоловіків. Альварка носить зручну одежу, бо в наступну мить вона може опинитися у сідлі та дістати меч з піхов. Глянь на це плаття? Ти гнучка, сильна і вміла. А в ньому ти не зможеш стрибнути, не зможеш побігти. Тісні рукава не дадуть підняти тобі меча, а спідниці заплутають ноги так, що ти не осідлаєш ібулога. І таким чином ти, Тенако, стаєш лялькою, насолодою для очей. Створінням, якому подаватимуть руку для того, аби переступити через бровку або струмок. Бо твої спідниці не дозволять тобі цього зробити. Прийшовши у цій сукні на банкет, ти перестанеш бути воїном. Ти станеш звичайною іграшкою.
Тенако стояла, потупивши погляд. Звісно, вони праві. Праві, так, треба скинути це лахміття!
- Однак... – Топук поглядом затримала Тенако, - Правителько, все-таки сходи на банкет сьогодні у цьому вбранні.
Альварки з запитанням глянула на координатора.
- Ти маєш знати все. Ти маєш набратися досвіду. Тобі ж треба хоч колись побути жінкою, аби знати, що це! Сьогодні не зважай на нас, а спробуй робити все надзвичайно... по-жіночому. Це буде дуже цікавий день.
Тенако знизала плечима та вийшла зі світлиці. Лашу та Осук вражено дивилися на координатора.
- Ви вражені? Не хвилюйтеся. Поки ти, Осук, вела свою геніальну промову, я враз збагнула, що перед нами не дівчинка, а Правителька. Ми її надто оберігаємо. А вона має сама навчитися на своїх помилках. Побачите, Тенако ще згадає цю сукню незлим тихим словом.
- Найбільше опікаєшся нею ти, Топук, - зауважила Лашу Кавоу, перекинувши назад свою тяжку косу.
- Я подумала над своєю поведінкою. Годі вже. Побачимо, що буде.



Свято рішуче набрало обертів. Знать попивала дороге вино і обговорювала світські новини. Їх світлості правителі проходжувалися по величезній залі, перемовляючись нічого не значущими фразами. Грали музики, лився мед, подавалися легкі наїдки.
Під стінами трьома темними похмурими плямами стояли альварки, які були присутні на гуляннях лише з поваги до господарки палацу. Щоправда, Топук ще хотіла перекинутися кількома словами з учасниками переговорів, аби уточнити деякі деталі стосовно розташування військ та напрямків руху сил.
На стільці, закинувши ноги на бильце, похмуро сидів Яусар. Він ліниво кидав до рота ягоди винограду і дивився в одну точку. Його підлеглі боялися навіть наблизитись, відчуваючи, що з їх повелителем щось негаразд.
Номара Дваан виглядала просто розкішно у темно-червоному вечірньому платті. Її декольте було прикрашене блискітками, що дивним чином трималися на шкірі та не осипались. У вуха були вдягнуті нитки перлів, що спадали аж до пояса та закінчувалися невеличкими рубінами в колір до плаття. На срібному повідку королева Ландотору тримала дивовижного звіра-рнуу, витончено-благородного, з довгою біло-сірою шерстю. Вона занурювала свої тонкі білі пальці у шовковисті косми свого улюбленця, і ніжно чухала його за вушком.
Ванокурій попивав вино за столом, перемовляючись про щось із Головним Радником Мальроному, і періодично поглядав на двері. Зрештою, він дочекався. До зали увійшла Тенако.
Ні, гамір не припинився, а музика не стихла. Просто кілька очей не могли відірватися від фіолетово-бузкової постаті.
Тенако не уміла робити зачісок, тож хвилі її чорного волосся вільно спадали на плечі та спину. Вона перебирала руками намисто, і задоволено відмічала про себе реакцію на її появу у деяких індивідуумів. Тенако пообіцяла собі вести себе хоч раз в житті не так, як вона звикла. Вона так давно мріяла скуштувати недосяжного і цікавого їй світу!
Яусар зітхнув і закрив обличчя руками. Ванокурій схвально похитав головою і подарував Правительці Альварії оплески, що загубилися у загальнім шумі бенкету. Артсья лише покосився у її бік, а Номара підняла вгору брову і усміхнулася сама собі, очевидно, порівнюючи. Король Осорії навіть не звернув уваги на появу Тенако, а продовжував далі ліниво говорити про щось з літньою жінкою у чорній сукні.
Тенако пройшла через зал до вільного поруч з Яусаром місця. Слуга одразу підбіг до неї, і Тенако попросила принести їй вина.
- Не повіриш, любий Яусаре! – з придихом мовила вона, - Я ніколи не куштувала алкогольних напоїв. Мої дівчата, особливо посвячені, часто розказують про його дію. Я навіть не уявляю, чи є щось, що змусить мене справді розслабитися, і, як вони кажуть, втратити контроль над собою. Я розумію, не контролювати себе, коли ранений і втратив багато крові. Або коли тебе кидає в жар. Однак не чути себе від звичайного напою.... О, дякую.
Тенако пригубила принесене вино і скривилася.
- Та воно ж кисле, як можна пити його!
- Ваша світлість бажає медовухи? Вона солодка, повинна сподобатися, - учтиво запропонував слуга.
- Ну неси. Я скуштую... – Тенако глянула на Яусара. Той по-старому не промовив і слова.
- Ти якийсь мовчазний. Я гадала, що ти розділиш мій гарний настрій. Дивно тебе бачити таким.
Яусар з-під лоба глянув на Тенако.
- Твоя краса геть засліпила мене. Твоя жорстокість порвала моє серце. Однак ти, жорстока альварко, далі мучиш мене! Ти одягнулася так, що стала подібна до богині! І тепер мені лишилося одне – піти з цього світу.
Тенако поморщилася, намагаючись зрозуміти слова молодого правителя.
- Ти кажеш якісь дурниці.
- Бо я божевільний.
- Припини смурувати, твоя світлість.
Тенако прийняла принесений келих з медовухою та відпила трохи золотавої рідини.
- Ммм, це зовсім інша справа! Яка солоденька!
- Будь обережна з цим... – похмуро порадив Яусар.
Поруч з Тенако сів маршал Ландотору і завів невимушену бесіду на воєнну тематику. Плавно перейшли на спогади давно минулих битв, і вусатий маршал засміявся:
- Ми з друзями зазвичай за хорошим винцем розмовляємо на такі теми, але мені ще не доводилося говорити про переваги різної розстановки військ із прекрасною дамою!
- Те, що я прекрасна дама, не заважає мені бути хорошим співрозмовником, - зауважила Тенако і дозволила слузі підлити їй ще меду.
- Так, одначе дозвольте поговорити з вами про більш відсторонені речі. Це зігріє мені душу.
- Гаразд, - погодилася Тенако. Цей чоловік, вочевидь, не стикався близько з альварками, хоча це було доволі дивно при його то положенні. Якось, видно, не звела доля.
Тенако відчула, як загорілися її щоки. Настрій був чудовий, а музики грали веселої музики. Вусатий маршал кудись відійшов, і Тенако страшенно захотілося танцювати! Збожеволіти можна, вона ж ніколи в житті не танцювала. Як то буде виглядати? А, байдуже. Хай всі думають те, що хочуть.
В центрі зали вже танцювали пари.
Пари кажете?
Що ж, поруч сидів Яусар.
Тенако смикнула його за рукав.
- Ходімо танцювати!
- Ти ж альварка, яке танцювати? – перепитав Яусар.
- Ходімо, ходім! – Тенако встала на ноги, і хотіла смикнути Яусара ще раз, однак з жахом відчула, що хоча у голові її думки були абсолютно ясними, однак ноги не слухалися взагалі.
- Ой! – вигукнула вона і мало не повалилася на підлогу.
Яусар хутко підхопив Тенако та посадив її на стілець, озираючись по залі. На щастя, здається, ніхто не помітив цього. Окрім трьох альварок, що нерухомо стояли під стіною. Вони невідривно слідкували за ним, однак не рушали з місця.
- Що зі мною?
- Ти п’яна, світлість, трясця, альварійська, - злісно просипів Яусар. П’яна Тенако аж ніяк не сприяла покращенню настрою.
- Напевне ж. О, вино я ще не скуштувала.
- Яке вино?! – обурився Яусар і спробував відібрати келиха, однак не посмів, бо боявся, що таку не монаршу поведінку замітять сторонні. Вони мали вести себе гідно, - Світлість! Альварко! Постав келих назад! Тобі не можна більше!
Тенако злісно зиркнула на переляканого Яусара.
- Ти! Світлість ця... як його... шанноська! Ти втручаєшся у внутрішні справи незалежної держави Альварії! Зась! Правителька Альварії, донька Санно, хоче вина! Трішки. Ну капельку. Можна? Будь ласка...
- Клята медовуха! – голова Яусара впала на руки, - П’єш її – голова ясна. А насправді ти п’яний у зюзю. Давай так, донько Санно. Ти п’єш ОДИН КОВТОК! Розумієш? Один! І все. Гаразд?
- Гаразд.
Тенако залпом осушила келиха. Краплина червоного вина стекла з краєчка губ на підборіддя і там повисла.
Яусар відчув непереможне бажання спити цю краплинку... Однак відмахнувся від подібних думок і ще більше спохмурнів. Він хотів би, щоб Тенако просто сиділа мовчки, однак сама Тенако не поділяла цю ідею.
- Ой! Світ вібрує... Крутиться! У-у-у! У-у-у-у! – Тенако розсміялася і закрутила головою у різні сторони.
Яусар, не підіймаючи голови з долоні, знесилено попросив:
- Люба моя, ну тихіше... Благаю, тихіше... Всі ж на тебе дивляться. Ти ж перша особа Альварії! О-о-о...
Враз настрій Тенако змінився кардинально. Вона надула свої і без того пухленькі губки і проговорила у манері, яку за собою досі не помічала. Коротше, альварка почала нити.
- Ось... Світ такий жорстокий! І ти жорстокий! Нема куди приткнутися... охо-хох...
- О, Сонце!
Яусар і сам зробив великий ковток вина, аби легше було пережити цей вечір.
Тенако кинула похмурий погляд на Старійшин і показала їм язика. Старійшини навіть оком не блимнули.
- Ці ще... Дивляться! Слідкують! А я ж Правителька! Чому маю їх слухатися? Сьогодні мій день. Яусар! Повеліваю тобі! Забери мене звідси! Куди хочеш... Ну забери...
Король Шанносу тяжко зітхнув. Навколо нього вже збиралися його підлеглі, бо відчували щось неладне. Він жестом звелів їм забиратися геть.
- Боюся, що твої Старійшини підуть за тобою слідом і ти від них не втечеш...
- Не підуть! Забери. Бо... Бо я піду сама!
І альварка впевнено піднялася на ноги. Похитнулася, але встояла.
- Гаразд, гаразд, світлосте, трясця.
Яусар ще раз жестом звелів підлеглим не допомагати, обійняв Тенако за талію та повів з зали. Справді, напевно прохолодне осіннє нічне повітря протверезить її.
- Я йтиму рівно, - мовила Тенако і спіткнулася. Потім ще раз. На третій раз вона здивовано глянула собі під ноги. Однак Яусар невмолимо тягнув її далі.
На веранді, де усі звуки свята чулися приглушено, Яусар підвів Тенако до кам’яного парапету. Прихилив її і прихилився сам. Рука короля досі лежала на талії Тенако.
У очах альварки враз промайнула ясність.
- Тобі важко зі мною, так? Я, певно, веду себе погано...
- Все нормально. Я... Я навіть отримую від цього задоволення.
- Як можна отримувати задоволення від такої дурочки п’яної?
Голова альварки безсило впала Яусару на плече.
- У мене світ крутиться. І я не можу думку сфо...сформулювати. Тупізм.
- Я радий... Бо... Вибач, однак якби ти була твереза, то нізащо не дозволила б мені обійняти себе. А я... я такий щасливий. Бо я... – Яусар опустив голову, - Я умудрився закохатися у тебе! З першого погляду... Наче іскра пролетіла... Дома ще не так було, коли ти вперше завітала до Шанносу. Однак тут я ніби впав у дитинство... Хоча мені вже цілих 23! Я казав собі: це альварка, отямся! Але мав надію, я ж бо не знав ваших норовів. І тільки потім ти пояснила, потім ще Ванокурій позгадував молодість і твою матінку.... О-о-ох...
- Хи! – пирснула Тенако, - Мене обіймає чоловік! Чоловічище! Король, можжжна сказати!
- О-ох... – Яусар ще міцніше притис до себе Тенако. На всякий випадок озирнувся в пошуках похмурих Старійшин, однак їх, здається, все-таки не було поблизу.
- Відведи мене кудись. Я хочу спати.
Яусар слухняно повів Тенако до своїх покоїв, що знаходилися у тому ж крилі, що й зала для бенкету. Він завів альварку до кімнати, яка, на відміну від покоїв Правительки, була значно теплішою завдяки дощаній підлозі, і допоміг лягти на ліжко. Тенако дивилася на стелю.
- Уй, все рівно світ крутиться. Чи це ліжко крутиться, а?
- Це тобі здається... Ти так спатимеш? Давай, може, туфлі зніму?
- У мене не туфлі! У мене чоботи! Я ж альварка!
- Так, так...Альварка... У платті...
- Ти маєш щось проти?!
Тенако схопилася на ліжку і стисла кулаки.
- Ану, давай поборемося!
- Облиш, я зніму тобі...чоботи.
Тенако знову впала на м’яку перину, а Яусар стягнув з неї...справді чоботи. Ті самі, в яких Правителька була на переговорах. Король Шанносу стис у долоні ніжку Тенако. Ледве втримався, щоб не поцілувати пальчики.
Коли Яусар підвівся, то побачив, що вираз обличчя Тенако потерпів змін. Тепер вона дивилася на нього лукаво і грайливо.
- Слухай, Яусар! Цікаво, а у Елас були чоловіки?
Яусар мало не поперхнувся.
- А х..хто така Елас?
- Ну... Це моя сестра! – протягнула Тенако, не відриваючи погляду від очей Яусара, - Думаю, що не було! Вона така що ого! Огогошище!
- Не знаю...
- А у тебе були?
- Хто, чоловіки?
- Га-га-га! – Тенако накрила обличчя подушкою. Потім різко відкинула її і знову пустила бісики в Яусара, - Ні! Дурню! Жінки!
- Е... – Яусар почервонів, похапцем окинув поглядом вихід. Ця розмова заходила у небезпечне русло.
- Ну?
- Були.
- Були?! Як так?! А у мене не було!
- Воно й не дивно.
- Чого?
- Бо ти альварка!
- Так! Альварка! Ти маєш щось проти?
- Ні, Теначенько, люба... Але тобі спатки пора. Я піду вже...
- Але я не хочу спати! Лишися. Поговори зі мною.
Яусар змучено кинув приречений погляд на двері і скорився.
- Слухай, а... А як це стається?
- Що стається? – стривожено перепитав Яусар.
- Ну... ЦЕ!
- О, Сонце! Чому ти вибрала мене для таких розмов? У тебе є купа подруг, Тенако.
- З ними я про це не говорю. Їм чоловіки роблять дітей. Інколи. Але Елас казала, що це теоретично приємно. Я не розумію.
- Ти плутано висловлюєш свої думки.
- Ти сам казав, що я п’яна!
- Ну..Ну що ж, воно не тільки теоретично приємно, воно й практично приємно.
- То як це стається? – не вгавала Тенако. Її обличчя стало зовсім дитячим, щічки та вуста розчервонілися, а очі ближчали.
Яусар змирився з долею і почав:
- Розумієш, інколи між чоловіком і жінкою виникає потяг...
- Це як?
- Ну, коли хочеться одне одного! – Яусар відчував, що його терпець зараз урветься.
- А якщо тільки одному хочеться? То що?
- То нічого! Ось достеменно так, як зараз. Ти лежиш на моєму ліжку вся така... така....така неймовірна, і я тебе хочу! Дуже! Однак ти мене не хочеш, бо навіть не знаєш, що таке хотіти чоловіка. Окрім того, я пам’ятаю, що ти п’яна, і не маю права скористатися цим, бо ти не зовсім... адекватно сприймаєш навколишній світ. І ти альварка, розумієш?
- Ні, не розумію. А я можу тебе захотіти?
Яусар мало не плакав від тупізму ситуації.
- Не знаю... Якщо я тобі приємний, то...
- А як?
Врешті, у бідолашного Яусара вкінець урвався терпець, і він мало не крикнув:
- Послухай, годі знущатися наді мною. Зберися з думками, протверезій! Вибач за прямоту, однак у мене таке враження, що ти хочеш ДЕЩО спробувати, однак ну ніяк не знаєш, як це сказати і з якого боку підійти.
Тенако кліпнула очима і просяяла.
- Так!
- О, Сонце...
Яусар піднявся, закрив двері на засув. Глянув на руки – вони в нього тремтіли. Глянув на альварку – вона гралася з пасмом свого волосся і щось муркала собі під ніс.
- Ти розумієш, що завтра Альварія оголосить Шанносу війну? А мене приріжуть твої старійшини як щеня?
- Хіба ніч з альваркою того не варта? – лукаво запитала Тенако.
Яусар опустився поруч на ліжку і провів кінчиками пальців по гарячій щоці своєї коханої. Руки тремтіли, він не знав, з якого боку підступитися. Вона ж голову йому знесе, якщо щось буде не так! Відкинути, відкинути всі думки... Це звичайна жінка. Їй потрібно те, що всім жінкам... Ласка, ніжність... Вишуканість. Не думати про Альварію і про політику... забути.... Це ж її перший раз! Вона мусить бути на десятому небі... Все чудово: горить камін, затишно...
Яусар опустив руку нижче, погладив груди. Потім допоміг Тенако зняти плаття, обережно розв’язуючи кожну вервечку. Він дивився на її тіло і ледве стримувся, щоб не зірватися і не заволодіти нею негайно.
Губами він торкався її тіла, цілував живіт і груди, спускався нижче. Найбільше його спантеличував вираз Тенакиного обличчя, на якому застиг невимовний подив.
- Слухай, це так... приємно!
- Ну звісно... – відірвався від ніжки Яусар.
- Але ж ти чоловік! – враз видала Тенако і виборсалась з обіймів.
- Ну звісно, а ким же мені бути?!
- Я не повинна...
Більше терпіти Яусар не міг.
- Так... все добре... Я знаю, що роблю... Просто лежи.
Пестощі продовжувалися до тих пір, поки Яусар із задоволенням не відчув віддачу від Тенако. Здавалося, він знайшов ключик від прихованої у ній пристрасності, і ось понеслося... Подушки попадали на підлогу, простирадла збилися на краю ліжка, Яусар відмітив про себе, що вже пора, і остання думка сягнула його голови:
«Якщо це мій останній день, то він просто чудовий!»



Яусар розплющив очі, швиденько перебираючи події ночі. Він думав над тим, що буде вранці, і його рятувало усвідомлення того, що, в кінці кінців, Тенако не маленька дівчинка, Тенако не чиясь підопічна, і, можливо, все ще вдасться добре обернути.
Яусар знав, що під дверима слуги чекають його розпорядження. Це дратувало молодого короля, він міг одягнутися і поїсти сам. Він вже добряче встиг втомитися від людей за ці пару тижнів.
Король Шанносу ворухнувся, аби встати та вдягнути хоча б штани, однак від єдиного його поруху Тенако моментально прокинулася і сіла на ліжку, готова оборонитися від раптової небезпеки. Так вже вона звикла, так цього вимагали закони її похідного життя.
Однак Яусар розцінив цей жест як початок свого кінця. Він миттю злетів з ліжка, зашпортавшись у все ще зібраних простирадлах, і опинився у іншому кінці кімнати.
Тенако довго дивилася на Яусара, однак по виразу її очей можна було здогадатися, що вона відтворює картину вчорашнього вечора. Від бісиків уже нічого не лишилося, жінка була серйозною та якоюсь чужою.
- Яусар, чому ти боїшся? – запитала Тенако, поклавши руки на ковдру.
Молодий король подивився на її груди, потім хутенько потягнувся за штанами і прикрився.
- Як тобі пояснити, Тенако... Я, напевне, перший король, який провів ніч з альваркою... І тепер я розмірковую над можливими наслідками... Я дуже не хочу, щоб це вплинуло на нашу з тобою...дружбу... Я не знаю, як...о...вибач...
- Облиш, облиш... – Тенако похитала головою, - Я була п’яна, однак я пам’ятаю практично все! Пам’ятаю свою поведінку, пам’ятаю те, як ти намагався вкласти мене спати, однак я тебе не відпускала. Смутно пам’ятаю, але все ж... Тож винити можу лише себе.
- В чому винити? - Яусар присів на краєчок ліжка.
Тенако не хотілося про це говорити. Вона згадувала свою поведінку, свої крики і стогони, все-все, і личко її кривилося і кривилося все більше.
- Невже так погано... пройшло? – обережно запитав Яусар, роблячи з виразу обличчя Тенако свої висновки.
Жінка посміхнулась. Зараз цей чоловік в чомусь злив її, вірніше, їй страшно було уявити, що це перед ним вона лежала така безпомічна і розгарячіла. Вона запевняла себе, що Яусар, все-таки, її друг, однак це аж ніяк не віднімало його чоловікості. Однак, хоч як це не було неприємно визнавати, однак Тенако чудово провела час. І отримала масу яскравих відчуттів.
- Ні, все було гарно, мені сподобалось.
- Боляче, певно, спочатку було.
- Боляче? Та ні. Можливо, просто у нас різні поняття про біль.
- Тепер ти зневажатимеш мене, Тенако?
- Мені просто потрібен час.
Враз альварка опустила очі і аж привідкрила ротика, щось пригадавши.
- А я дуже голосно кричала?
Яусар посміхнувся.
- Достатньо.
Тенако кивнула.
- Що ж, я вийду так, наче ми займалися самою природною річчю.
- Так і є.
- Атож.
Тенако одягнула своє фіолетово-бузкове плаття, не без огиди, однак з достоїнством. Альварка руками поправила скуйовджене волосся, кивнула Яусару та відчинила двері, опинившись на залитій сонцем веранді. Там її чекали три Старійшини, суворі, як завжди.
Не перемовившись і словом, четвірка пройшлася вздовж веранди, кам’яними сходами спустилася до саду та попрямувала у керунку покоїв Правительки Альварії.
Першою мовчанку порушила Топук.
- Думаю, нам час вирушати. Залишимо високородним особам право на розваги, нам же не можна так витрачати час. Потрібно глянути, як дівчатка почати підготовку до конкретно цих бойових дій...
- Гаразд, - кивнула Тенако, - як тільки зберемося – одразу у дорогу.
Мовчки, жінки прослідували сходами вгору і заглибилися у довгий гулкий коридор замку, освічений факелами. Тенако спало на думку, що, напевно, вона ніколи не бувала у аж таких древніх замках. Зараз будують замки куди світліші, із великими вікнами та мармуровою підлогою. Цей же був темним, холодним і похмурим.
Складатися Тенако було мало чого, альварка лише шкодувала, що не може зоставити у Яконі фіолетове плаття, а мусить забрати його, як подарунок. Скоро Тенако вже стояла у дорожньому потертому комбінезоні та високих чоботах. Вона не хотіла виїжджати офіційно, з помпою, тому зловила кількох слуг та віддала розпорядження подякувати Номарі Дваан за чудовий прийом та всіх за співпрацю.
Закинувши дорожні мішки на ібулога, Тенако вправно заскочила на нього і задоволено пристебнула до поясу свій меч. Придворний етикет не дозволяв гостям замку носити при собі зброю, однак тепер Тенако мала повне право підставити сталь меча під проміння осіннього сонця.
Альварки вже чекали на неї при виїзді з замку. Вони сильними руками стримували ібулогів, що вже застоялися в стайні та поспішали розім’яти крила. Тенако дозволила своєму ібулогу навіть підлетіти трохи низько над землею (хоча на території замків всі вершники ходили виключно по землі), і посміхнулася дальній дорозі. Лише коли альварка порівнялася з замковими воротами, то побачила там Яусара. Вітер лопотів широкими рукавами його сніжно-білої сорочки, а в руках король тримав невеличкий пакунок. Він мовчки простягнув його Тенако. Тенако так само мовчки взяла і розгорнула клаптик чорного оксамиту. На її долоні лежав крихітний срібний кулончик у формі ягідки. Одинокої ягідки калини з тендітним хвостиком. Через ягідку проходила тоненька щілинка, і Тенако кінчиком нігтя підчепила її. Ягідка відкрилася – у її середині лежало рубінове зернятко. І, як будь-яке зернятко калини, воно мало форму серця.
Тенако зробилося сумно-сумно, вона дивилась на Яусара, він дивився на неї, аж доки котрась з альварок не торкнула Правительку за плече.
Час вирушати. Попереду – довга-довга дорога.