Багаття доволі довго не хотіло розгоратися, і ось тепер відчайдушно диміло та тріщало, намагаючись запалити вологе гілля. Осінь вступала у свої права цілком і беззастережно. Добре хоч тут, на заході, пори року згладжені, позбавлені лютих зим і жарких літ. Тож заморозків можна було не боятися. Але все одно: було хмуро та сумно. Мокра пожовкла трава, туманні ранки, тонке голе гілля кущів.
Елас почухала собі голову і посмикала за волосся. Ех, дорожнє життя! Це щоб стільки не митися! Видно, вже засмерділась. І пасма жирні та брудні. І одежа вся промокла після недавнього дощу. І ібулогів нічим годувати.
А все одно це чудово – мандрувати світом!
Елас повернулася до Ланоча, який немов закляк перед багаттям.
- Ланоч, ти ніколи не розповідаєш про себе. Про своє попереднє життя.
Чоловік заусміхався своєю фірмовою лукавою усмішкою.
- Що ви, пані. Я всього-на-всього скромний служака-відун, на службі у вас... Моє діло – допомагати, а не язиком молоти!
- Облиш, Ланоч. Я серйозно. Ми з тобою мало бесідуємо. А коли починаємо, я почуваюся просто малям. Бо ти весь час щось дуже заумне починаєш говорити... Давай ліпше про буденне. Ти звідки? Де народився?
Ланоч не відповів, лишень витяг із дорожньої суми паляницю та заходився жувати.
- Ти такий незвичний. Спочатку видавався серйозним та сумним, тепер же ти веселий та життєрадісний. І норон тебе розбере, який ти...
- А тобі це цікаво? Тебе конкретно я цікавлю, чи відуни загалом?
Елас навіть не блимнула, проковтнувши гіркий стьоб як належить альварці. Все одно від нього нічого не доб’єшся. Він просто сліпий відун Ланоч. І все його життя почалося з тієї миті, як вони зустрілися.
Тим часом полум’я розгорілося доволі сильно, і Елас заходилася роздягатись, аби просушити одяг. Те саме вона порадила і Ланочу, однак той угукнув щось нерозбірливе. На розлогому гіллі, увіткнутому поблизу полум’я, скоро красувалося мокре безформне шмаття. Елас підсунулася ближче до вогню, однак все рівно по спині ходили мурашки від холоду.
- Ти зараз гола? – запитав Ланоч.
- Майже, - на мить відірвавшись від думок, сказала Елас. Якусь хвильку вона почекала, чи не продовжить Ланоч бесіди, однак той був так само мовчазний.
- Знаєш, а мені подобається з тобою мандрувати.... – все ж сказала вона, - Я, правда, майже одразу зрозуміла, що тобі особливо нікуди не треба їхати... Але навіщо тобі було саме зі мною мандрувати – досі не знаю. Дай шматочок пожувати, а то зажав...
Ланоч засміявся і протягнув Елас хліба.
- Я таємничий.
- А ще мені подобається, що ти не схожий на більшість мужиків.
- Бо не пристаю до тебе і готую тобі юшку?
- Хе-хе, юшку я й сама здатна собі приготувати. А якби ти приставав, то з тобою приключилося б щось... не дуже добре.
- Отож бо й воно. Я ж знаю, що до тебе не можна приставати. Інакше неодмінно робив би це.
- Тільки не кажи, що ти типовий брудний смердючий...
- Ні в якому разі!
- Цікаво, і як би ти до мене приставав?
- Якби я захотів... – Ланоч усміхнувся, а далі замріяно відкинувся на спину, - якби я захотів, мені навіть і приставати не треба було б. Я просто б торкнувся тебе, поцілував би, і понеслося...
Елас розгублено глянула на Ланоча, про себе радіючи, що він не бачить її спантеличення. По ідеї, вона мала б різко щось сказати, зупинити його... Що він дозволяє собі по відношенню до неї? Однак альварка із жахом ловила себе на думці, що їй це подобається! Будь з ким подібні розмови розлютили б її, однак цей Ланоч, хай його грець...
- Якби захотів? Тобто ти не хочеш?
- Я? Я думаю... Думаю про те, що буде далі. Ось зараз ти впевнена, що якби я торкнувся тебе, ти б дала мені кулаком поміж очей. Однак я-то бачу, що не дала б.
Елас зневажливо пхикнула, однак задоволена усмішка не сходила з її вуст.
Ланоч безтурботно підібрав хворостинку і кинув її у багаття.
- Та завтра ти прокинешся, сказишся і кудись втечеш. А я цього не хочу, Елас, - хвилинку Ланоч помовчав, а потім на повному серйозі додав, - Я надто ціную твоє товариство.
- Мені приємно це чути, Ланоч... – Елас і сама неохоче перейшла на серйозний тон. Їй подобалося, що з Ланочем вона могла ось так ось бавитися та теревенити ні про що.
Елас піднялася, аби підкинути дров. Так, вже надто холодно для прогулянок без одягу. В Альварії, певно, вже ніхто не ризикує купатися у водоспаді... Може, Вайро повернулася. А Тенако ще в дорозі, мусить їхати на з’їзд монархів. Елас теж туди прямувала, однак знала, що має ще час, хоча дорога й неблизька. О так, правителі нарешті матимуть можливість похизуватися один перед одним. Одягнуть найпишніші шати, візьмуть із собою усю свиту... І почнуться п’янки-гулянки з ранку до ночі. Тижнів зо два ніяких офіційних переговорів ніхто не дочекається, зате між собою усі ролі вже будуть розписані. Окрім того, за два тижні відбудеться міжнародне парування, злягання, ревнощі, любощі... Саме такі буденні пристрасті все і вирішать. Долю, можна сказати, світу. Тьху, кляті чоловіки.
Чудово, Елас знову тверезо мислила. Вона уміла себе утихомирювати.
- Загорнися у плащ, - запропонував Ланоч, простягаючи їй одежу.
Однак Елас відмовилася. Їй було не настільки холодно, аби...
- Це просто дружня поміч.
- Ні, дякую.
- Ти принципова.
- Так, принципова.
- Однак я можу довести, що ці принципи лише на поверхні. Насправді ти... інша. Ти була принциповою з народження. Як і всі альварки, я так гадаю. Однак ти не сидиш на місці, ти мандруєш, тож мала змогу побачити багато всього...Набагато більше, ніж твої землячки. І саме завдяки цьому ти перебудувалася в середині, хоча оболонка твоя лишилася все такою ж холодною і принциповою.
Елас нагородила відуна довгим важким поглядом. Їй страшенно не подобалося, коли хтось ліз у її душу. Можна було б обійтися і без цього.
- Я не розумію, на що ти натякаєш, відун.
- Візьми плащ, - Ланоч поманив Елас рукою.
Вона слухняно підняла плащ з його колін.
Ланоч схопив її за зап’ястя.
- Стривай, я допоможу тобі.
Елас знизала плечима і сіла поруч, дозволивши Ланочу накинути плащ. Рука відуна лежала у неї на плечі, перебираючи ворсисту матерію плаща. Елас з подивом відмітила, що її не дратує цей дотик. Вона відкинулася та втопила погляд у зоряному небі. Неймовірно красиво...
Ланоч пригорнув її. Альварка здригнулася, однак інтерес взяв гору: що далі? Тому вона не відсторонилася, а все так само дивилась на зорі. Ні, не так само: серце божевільно калатало.
Хто б знав з моїх – засміяли б. Чого я хвилююся, що відбувається?
Ланоч схилився до неї і м’яко поцілував. Елас затремтіла, і враз зрозуміла, що страшенно боїться. Боїться невідомо чого. Можливо, того, що відбувалося в ній. Можливо спогадів, а може... Може вона боялася самого Ланоча? Тієї сили, яка струменіла в ньому? Елас відкинула голову, аби опинитися подалі від його вуст. Руками стискала грудки вологої землі, і відчувала, що страшенно не хоче, і, водночас, страшенно хоче продовження. Ланоч не закривав очей. І ті очі, зовсім порожні та сліпі, враз набули глибини. Елас на хвилинку здалося, що всі ті зорі, які вона щойно розглядала в небі, насправді були лише відображенням цих очей. Ця глибина магнетизувала, затягувала, сковувала. Несла в собі страх, але страх бажаний, в якому хотілося купатися, який ніс неймовірну силу.
- Хто ти?
- Зараз ти бачиш мене, бо я... я відкрився.
Ланоч знову поцілував її, і Елас здалося, ніби потужна хвиля ввірвалася їй до грудей. Всі думки, сумніви, страхи вибилися тією хвилею, Елас секунду лежала порожня, аж доки його сила не наповнила її. Жінку все ще трясло, від його поцілунків, від дотику його рук, і вона дивилася своїми очима у його світ, і бачила щастя, бачила біль, бачила зовсім інше небо. Щось гаряче торкнулося її щік – це Ланоч плакав. Він раптом вигнувся, і відсахнувся від неї. Хвилину лежав нерухомо, а потім ніжно обійняв її знову.
- Все...все, годі... Я стримав себе, бачиш? Тобі нічого боятися, я не зачеплю тебе. Не буду “типовим брудним смердючим”.
- Я не боюся, Ланоч. Ти... Я не знаю, як це пояснити... Просто... Просто не припиняй.


Похмурий осінній світанок віяв таким холодом, що Елас вимушена була прокинутися. Потрібно в дорогу. Цілий день в сідлі, а вона не виспалася.
Не виспалася...
Елас посміхнулася і глянула на Ланоча, що вві сні міцно обіймав її, гріючи своїм тілом. Альварка випручалась з обіймів та висковзнула з-під плаща аби одягнутися. Задоволено оглянула своє тіло, знову покосилася на відуна, і прийнялася за усі необхідні зав’язки і застібки. Настрій був чудовий, ось ще багаття лишилося розкласти, приготувати якоїсь зупи, і світ цей стане найпрекраснішим.
За деякий час вогонь, нарешті, піддався, і слухняно почав лизати запропоновані полінця. Елас підкладала дров і паралельно намагалася ножиком заточити дві рогатини, аби встромити їх у землю та повісити казана. Ззаду їй на плечі лягли теплі руки. Хвиля млості огорнула Елас, ніж м’яко випав з її рук.
- Облиш, Елас. Ще надто рано. Подаруй мені цей день – давай лишимося трохи тут.
Альварка заплющила очі і не могла протестувати. Та й не хотіла. Вона слухняно пішла за Ланочем знову у кубельце, гріючись теплом багаття та тілом відуна. Весь світ перестав для неї існувати.