Елас була сьогодні надзвичайно красива. Яскраво виділяючись між сірих нудних осорійських будиночків прямокутної форми, вона їхала верхи вздовж головної вулиці Карпо. Столиці Осорії. Її очі хутко обстежували простір навколо. Елас їжачилась. Місто було сірим і злиденним в усьому.
Хворобливі діти із зеленавою шкірою лякливо ховалися за двері будинків та мамині спідниці. Похмурі дорослі втратили інтерес в очах до нового, а просто виходили на дорогу, бо потрібно було вийти на вулицю, коли там відбувалося щось цікаве. Тотсу ледь зачіпав землю довжелезними складеними крильми, бруднячи кінчики пір’їн у помиї та багнюку. Елас холодно та незворушно сиділа верхи.
Складками спадало темно-червоне оксамитове важке плаття. Його довгі широкі рукави несміливо оголювали засмаглі руки, що тримали повіддя насуура. Довжелезна спідниця була настільки широкого покрою, що сидіти в платті верхи не складало особливих труднощів. Білими візерунками прикрашалися рукава та низ плаття, а горловина розцвітала квітами від біло-рожевого до яскраво-червоного. Срібний обруч стримував неслухняні пасма волосся. Холодні очі та ніби витесане з каменю обличчя обертали гостю на незворушну монархиню з крижаним серцем.
- Тобі пощастило, чоловіче, що ти не бачиш зараз світу, - тихо відчеканила Елас своєму попутнику.
Чоловік поруч їхав у білих одежах, не зачеплених пилом доріг. Широкий капюшон прикривав його обличчя, а білосніжне волосся губилося у складках туніки.
- Мені не потрібно бачити того, що так волає. Я відчуваю.
- А.
В кінці вулиці стояв високий похмурий будинок, до якого вели довгі (по тутешніх мірках) сходи. Біля парадного входу юрмилася прислуга, яка враз, ніби по команді, вибудувалася у дві шеренги, демонструючи чудовий вишкіл.
Делегація під’їхала до входу і два вже немолодих осори притримали ібулогів за повіддя. Елас легко зіскочила на землю. Відун зробив те саме.
- Знімай взуття... – шепнула альварка, знімаючи високі чоботи, - чужа земля з чужими норовами не повинна опинитися у святій святих цієї країни.
Босими вони поважно прослідували вгору. Відуна ледь притримував під лікоть хтось з королівської челяді, Елас же йшла так поважно, що осори навколо відступили від неї на пару санів.
Вони прослідували у світлицю Його Величності. Величезна кам’яна зала без вікон була тьмяно освітлена довжелезними свічками зеленого кольору, чиє непорушне полум’я часом лизало стелю. Від тих свічок здавалося, що зала наповнена безліччю тонких колон.
Ноги потопали у велетенському килимі із високим ворсом. Вкінці світлиці, на помості, сидів Його Величність Насфорунк, король осорійський.
Довге волосся спадало мало не до самої землі, на кінцях було зібране у безліч тоненьких хвостиків із крихітними дзвіночками. Білі одежі виділяли темно-зелене волосся та зеленувату шкіру. Вік короля неможливо було встановити, бо старіли осори зовсім не так, як люди, однак по довжині волосся можна було здогадатися, що король пережив не одну епоху воєн та розбрату.
Гарольд зично оголосив:
- Її світлість Елас Санно, княгиня альварська, із земель Альварії, з дипломатичною місією до Вашої Величності! Зі своїм супутником Ланочем Анареном альварським, із землі Альварії...
- Доволі! – перебив король.
Він похмуро глянув на Елас. Її вбрання та вигляд зовсім не справили на нього враження. Він терпіти не міг людей, людських жінок та людські звички. Насфорунк стерпів глибокий уклін княгині Елас та її супутника і з нудьгою поколупав підлокітник свого царського сідала. Врешті, зібравшись із думками та змирившись із царською долею, він із зітханням, але поставленим голосом, промовив:
- Чесно кажучи, я здивувався, коли до мене гонець доставив листа від вас. Гостей із войовничо Альварії я не чекав. Надто далеко вона від нас. Не країна, а екзотика! Я погодився прийняти вас, однак з чистої цікавості – що ви хочете? Наскільки я знаю, мені не гоже розводити люб’язні бесіди зі своїми ворогами.
Елас блиснула очима.
- Прикро мені чути, що нейтральна раніше країна враз змахом руки та підписом на пергаменті отримала в довісок до своїх проблем ще й букет ворогів на політичній арені...
- У вас мало часу, - втомлено перебив король, - говоріть, княгиня.
Альварка стояла перед ним незворушна.
- Насфорунк, король Осорійський! Я була терпляча та чтива до вас, як до людини старшої за віком. Однак я не хотіла б почуватися перед вами у нижчому рангу чи стані. Тож прочитайте цього листа.
Елас витягла зі схованої у складках кишені пожовклий лист, складений трикутником. Насфорунк жестом звелів одному з челяді взяти та прочитати листа.
- “Його величності королю Осорії, світлочолому Насфорунку від правительки Альварії Тенако Санно Зоряної.
Ми, правителька Тенако Санно, у зв’язку із невідкладними державними справами, посилаємо до вас свою сестру, княгиню Елас Санно, аби вона вела переговори із вашою величністю від нашого імені. Прошу почтувати її, як нас самих, і сприймати як перше лице іноземної держави.
Тенако Санно,
Правителька Альварії”
Король нічого не сказав до Елас, однак віддав наказ приготувати залу для обіду.
- Ви з дороги, натомлені. Що ж, матиму за честь пригостити вас королівської вечерею...
Лицемір , подумала Елас.

За тяжким дубовим столом розмова поступово входила у необхідне русло.
- Мені прикро бачити, як Осорія, кинувшись на ласий шматок, запропонований Валафукосом та Наканом, ще більше закувала себе у ярмо.
Король похмуро глянув на молоду альварку, що прудко оббирала пальцями заморський апельсин. Насфорунк здригнувся від думки про те, скільки життів забрали ці пальці. Попри свій вік він мав чудовий зір і міг розгледіти на руках цієї “придворної дами” обвітрену шкіру, безліч порізів, грубі неаристократичні форми долоні.
- Я й не знав, що Альварія так буде цікавитися внутрішньополітичними справами ворожої держави. Вам не здається, що іноземні держави не мають на це права? – Король відпив із келиха смачного гранатового вина та примружив очі. Він любив самотність, ой як любив! Більш за все він хотів би зараз зануритися у прохолоду свого саду та читати поезію древніх митців.
- Альварія – лише спостережник. Але спостережник, який не може визнати ворожими тих, хто завжди підтримував нейтралітет. Осорія, Мальроном та Торканія – три країни, які ніколи не встрявали у сварки амбіційних та сильних держав.
- Як бачите, Елас, часи змінилися. Народ злиденний до неможливості. Потрібна була хоч чиясь допомога. До того ж, якби ми не прийняли пропозицію Двоїстого союзу, він би стер нас з лиця землі після набігу наших людей на шахти. Хоча це були не наші люди, а... А чи не ваші люди це були, бо ходять чутки, що...
- Король став слухати чутки? Це личило б хіба що бабці біля криниці, - сказав мовчазний до того білоголовий чоловік, що від початку вечері ще нічого не взяв до рота, а лише похмуро прислухався до бесіди.
Насфорунк зблід від люті, але хутенько взяв себе в руки. Він ладен був виставити геть (і хай дякують, що живими!) цих іноземних послів, однак серце підказувало, що не слід так відверто нариватися на ворожнечу. Тож король мусив слухати. І стримуватися.
Прислуга якраз поставила на стіл чудову дичину, яка виглядала неймовірно апетитно, а смакувала, скоріш за все, ще краще.
Елас ножиком відрізала собі шматочок та поклала до рота м’яке соковите м’ясо.
- Приготувати дичину так, аби її жорстке м’ясо просто тануло в роті міг лише найкращий кухар! – вихопилося у неї, - Ваша Величність, я вам справді заздрю! Мені не доводилося смакувати так вишукано зроблену дичину!
- О, кажуть, що навіть знать в Альварії їсть із простим народом їжу, приготовану на багатті!
- Може вам ще казали, що у нас зовсім немає чоловіків? – поцікавилася Елас, відправляючи наступний шматочок до рота.
- Чув і таке, - Насфорунк пильно придивлявся до манер Елас, намагаючись розгледіти хоч натяк на варварство. Однак її знання придворного етикету нічим не уступало його власному. – Чесно кажучи, - вів далі король, - країни, в яких правлять жінки, не викликають у мене довіри. Гляньте на Альварію. Вона на картах навіть не завжди позначається, настільки вона крихітна! І ви приїхали, я так розумію, вести справи з Осорією. Але це ж смішно! На міжнародній арені ніхто не зважатиме на Альварію!
Елас навіть оком не повела. Вона розпрямилася, відкинувшись на високу спинку тяжкого дубового стільця.
- Даремно ви так думаєте. Альварія володіє 20 відсотками світової скарбниці.
Король Насфорунк припинив жувати як громом побитий. Навіть Ланоч здригнувся від приголомшливої новини.
Його величність зустрівся поглядом з Елас і відсунув від себе тарілку.
- Що ви хочете цим сказати?
- Я сказала те, що мала. І це правда. Наша країна є однією з найбагатших країн світу. 95 відсотків наших жителів – це висококласні воїни-найманці. Утримувати таку армію для країни що наймає – дуже дорого. Але варто. Ми не знаємо поразок. Самі ж альвари живуть у бідності. Наше місто – військові шатра. Наша їжа – дичина з лісу. Наша одіж – пошита власними руками. Нам не потрібні гроші. Тому у нас їх стільки. Ми тримали їх довго, бо знали, що прийде час, і вони нам знадобляться. Ми – народ принципів та незламної віри у майбутнє. У хороше та добре майбутнє. Тому ми обрали тих, хто не суперечить нашим принципам, собі у союзники. Валофукос та Накан, якщо захоплять світ, обернуть ворожі їм країни у сировинні придатки та колонії. А ви, славна земля Осорія, будете як і раніше – просто безкоштовною робочою силою. Сотні ваших людей гниють на шахтах та каменоломнях! І ви приймаєте подачку від рабовласників? Від жорстоких тиранів?
Очі Елас блистіли, а губи зблідли та обернулися на тоненьку ниточку. Голос її був впевненим та холодним, це були слова сильні та вольові, але, як не дивно, позбавлені емоцій.
Знудьгований король враз змінився з виду:
- Що можете ви про це знати, альварська княгине! Ви живете в багатстві на вільних землях! На вас не показують пальцем, як на нас!...
- Але за ваших людей більше переживають інші країни, ніж ви самі! Ви, король Насфорунк, коли востаннє виходили на вулицю, аби подивитися, у якому лайні ваше місто та ваша Осорія? І це їх рідний дім, а уявіть, що чекає на осорів за межами батьківщини?
- І що ж ви пропонуєте? – привстав зі свого місця король, гнівно стрільнувши у альварку тяжким поглядом.
- Я пропоную вам армію, інвестування та незалежність! Замість рабства та ілюзорного миру із Двоїстим союзом!
- Це означатиме, що мої люди вимушені будуть братися за зброю!
- То ви обираєте замість цього смерть у рабстві на чужих шахтах? – запитав Ланоч, обернувшись до монарха, - Далекі вам, бачу, ідеали воїна. Краще померти в бою за свою країну, ніж захлинутися потом, працюючи для когось.
Король підвівся з-за столу та враз спокійним голосом сказав:
- Приємної вечері. Мене ще чекають відвідувачі. Продовжимо нашу бесіду при нагоді. Мої люди покажуть вам ваші покої.
Насфорунк із гідністю покинув залу для вечері, лишивши двох гостей в оточенні люб’язної прислуги.
Елас так і сиділа, відкинувшись на спинку стільця та склавши руки на колінах. Вона повільно похитала головою.
- Він просто старий та байдужий дід із атрофованим мозком...
Прислуга непомітно перезирнулася, але мусила продовжити свою роботу. Елас було цього достатньо, аби краєм ока вловити фанатичну відданість людей своєму правителю. Це було поза законів логіки, але це було правдою.
Ланоч закатав рукава та взявся за виделку. Нарешті. Він відправив до рота ласий шматочок запечених овочів та із задоволенням розжував смакоту. Весь його вид говорив про те, що йому абсолютно байдуже зараз до будь-яких проблем.
Однак Елас все ще блукала поглядом по стелі.
- Якщо Насфорунк відмовиться, - сказала вона тихо, - то вся наша акція не мала змісту. Ми не зможемо здійснити задумане.
- Він не відмовиться, - заперечив відун, висмоктуючи сік із мушлі.
- Чому ти так думаєш?.. – глянула на нього Елас і вмить затнулася, - Відун, ти....?
- Він не відмовиться. Посилай гінця за своєю сестрою. Хм, княгиня. Я й не знав.
- Я не княгиня, - усміхнулася Елас, - просто цей титул зрозумілий іншим правителям. В Альварії все інакше...
- Не шкодуєш, що не лишила мене у найближчому селищі?
- Не шкодую! – залилася дзвінким сміхом Елас.
- Отож-то!
- Якщо все вирішиться з Осорією, то питання стоїть за Мальроном і Торканією...


…
Навряд чи Осорія пам’ятала таке. Буквально за тиждень по бруківці її столиці проїхало цілих дві іноземні делегації.
Жінки довго обговорювали на кожному перехресті урочистий проїзд по головному проспекту крижаної білявки, і не встигла новина охолонути, як доля підкинула пліткаркам наступну: у головні ворота Карпо в’їхала з почтом Правителька легендарної Альварії.
У насичено-синіх одежах, зі сріблом у розкішному волоссі, на вороному ібулозі вона проїхалася повз натовп роззяв. Позад неї їхало чотири літніх жінки у довгих чорних плащах. Інколи з-під плаща виднілася їхня зброя. Вони були величні та прекрасні.
Король Осорії був повідомлений про прибуття Правительки заздалегідь. Він вимушений був зняти із себе нудотний вигляд та прийняти гостей на найвищому рівні. Після обміну люб’язностями, Насфорунк повів молоду Тенако на прогулянку у сад – поговорити у неформальній обстановці.
- Я знаю, чому ви приїхали.
Альварка припідняла брову, та враз вид прояснів.
- Невже моя люба сестра – княгиня Елас – встигла-таки сюди першою?
- Хіба ваша сестра схожа на людину, котра не встигне?..
Тенако обережно ступала по вимощеним бруківкою садовим доріжкам, застеленим м’яким килимом з першого осіннього листя. Шелест листя та трав зливався із тихим дзвоном дзвіночків, що побрязкували у Насфорунка на косах. Пізні квіти хилилися до доріжок, листя ледь зачепила жовта барва. Сад видався б іноземцю старим та занедбаним, однак Тенако добре знала: осори терпіти не могли штучності, тож сад міг розростатися так, як його природа того забажає.
- Ваша сестра, уповноважена вами діяти від вашого імені, запропонувала нам певні умови... Дуже вигідні умови.
Король зупинився, аби присісти на гарно вирізьблену дерев’яну лавочку. Тенако сіла поруч і з насолодою відчула на своїй щоці промінь сонця.
- Я вас слухаю... – заохотила вона Насфорунка.
- Я чув, що ви країна не бідна....
- Достатньо багата.
- Я хотів би послухати, що скажете ви?..
Елас добре попрацювала...
- Я сказати хочу ось що: ми забезпечуємо ваш стовідсотковий захист від Валофукосу та Накану при умові, що ви дозволите ввести нашу армію на свої землі. Крім того, ми виплачуємо вам щорічну допомогу з боку усіх союзних нам країн у розмірі 1000 пфа золота...
- Щось дуже красиво все виходить! – сумно засміявся Насфорунк, сплеснувши у долоні. Він осунувся і незрозуміла біль лягла у його зморшки, - Ви не просто так це все робите...
- Ні, не просто так.
- Тоді що ж ви хочете?
Тенако поправила свій синій оксамитовий комбінезон і склала руки на колінах. Їй було лячно просто так вести цю розмову. Без підтримки. Без порад. Це було ризиковано, неймовірно ризиковано. Особливо із правителем заляканої держави...
- Право на розміщення головної резиденції нашого Об’єднання у вашій столиці.
- Овва! – король розсміявся і вражено глянув на Тенако, - Хотів би я знати, що ви там замислили зі своїм Об’єднанням.
- Цього я не можу вам сказати.
- Чому ж?
- Бо ви досі є ворожою нам країною, – відрізала Тенако.
- Я не можу брати кота в мішку!
- Ви може довіритися письмовим зобов’язанням щодо дотримання цих умов з боку Шаносу, Гарони та Ландотору, а також Альварії.
Тенако підвелася.
- Ваша величносте, може, давайте влаштуємо сьогодні переговори на більш офіційному рівні. Я привезла із собою листи з усіх трьох вищезгаданих країн. Їх представники не змогли приїхати, однак у разі вашої згоди співпрацювати з нами, ми проведемо з’їзд монархів у обраному нами місці.
Старий король замислився. Чи мав право він один приймати таке рішення? Зрештою, рада повністю підтримає його, в цьому він не сумнівався.

- Елас?
Тенако стояла при вході до покоїв, в яких зупинилася сестра. Замок короля Осорії їй дуже подобався своєю затишністю та купою м’яких килимів.
Очі повільно звикали до темряви кімнати і Тенако обережно зробила кілька кроків. Так вона і думала. Її сестра нерухомо сиділа у глибокому фотелі. Вона не рухалася, і альварка відчувала у важкому подихові сестри, що їй не добре.
- Елас, що з тобою?..
Елас здригнулася, наче повернувшись із забуття. Її обличчя просяяло, коли вона врешті усвідомила, хто перед нею.
- Тенако, я рада тебе тут бачити!
- Елас, рідна... – Тенако сіла навпочіпки біля сестри, - Тобі недобре?
Тенако на мить здалося, що чоло Елас зіпріло, а у очах стоять несміливі сльозинки. Але ні, такого не могло бути. Привиділося.
- Просо поганий сон. Не переймайся, - байдуже відмахнулася Елас, - втомилася? Давно з дороги?
- Ніяка втома не проб’ється крізь мій гарний настрій, хах! Об’єднання повністю підтримало нашу ідею. Осорія майже згодилася... За нами ще Торканія і Мальроном.
- То старий Насфорунк таки згодився?
- Так люба, ти його підготувала добре! – Тенако обійняла коліна своєї старшої сестри і поклала голову їй на руки, - Він згодився в черговий раз продатися. За тисячу пфа!
- Непогано. Таких грошей вони ще не бачили. Звідки така сума?
- Пташка на хвості принесла... – Тенако відчула, як у темній кімнаті її пробирає знемога та втома. Сон прокрадався крізь повіки та манив альварку за собою. Із Елас було так спокійно... Ніщо не могло заперечити її силу... – Розвідка. Хто ж ще?.. Ми знали, що Союз платить Осорії мало не втричі менше! Король просто не міг відмовитися...
- І звідки ви візьмете такі гроші? Вони ж не лежать на дорозі. Не думаю, що з наших скарбниць...
- Спершу – частково з наших... – Тенако позіхнула, - А коли Валофукос буде розгромлений, то з них... Хто зна... побачимо...
- Спи, Тенако.
- Та ні, я не хочу...
- Лягай, спи. Я прогуляюся. Бо вже мозолі натерла я у цьому замку. Треба рушати. Побуду тут з тобою трохи – і вперед.
- Може разом?
- Ні, я сама. Ти тільки листи напиши у Мальроном, бо в Торканії я до Родзієвича так і не потрапила.
- Погано... Ти гарно готуєш грунт до мого приїзду... А у Торканії, думаю, свої плани. Інакше навіщо їм елітне військо, яке по силі, кажуть, зрівняється з нашим?..
Елас засміялася. Вона подумки уявила, як в Торканії збираються за кілька років підготувати спеціалістів такого рівня, який досягався в Альварії тренуванням протягом усього свідомого життя.
Вона ніжно провела пальцями по чолу сестри. Та відчайдушно боролася зі сном. Елас знала, що Тенако провела не один тиждень у сідлі без відпочинку, лише на день заїжджаючи по справам у союзні Альварії держави. Тепер же, попри супротив мозку, тіло відчайдушно просило повноцінного сну. Очі у сестри злипалися. Мова затихала.
- Треба послати когось у те військо.
- Не хвилюйся, Елас. Усе зроблено, вже послали... – тут Тенако спало на думку, що Елас навряд чи сподобається новина.
- І кого ж? Я її знаю?
Чорнява альварка припідняла голову та спробувала у темряві вловити відблиск сестриних очей.
- Е..., так. Це твоя учениця Вайро...
- Вайро? – Елас гнівно зітхнула, а очі її обернулися у дві щілиночки. Такої реакції на новину Тенако не очікувала. Та і Елас навряд чи думала, що так гостро відреагує. Її голос став холодним, пустим, і лише Тенако, яка знала сестру з народження, розрізняла у голосі кригу люті. - Навіщо ганяти дівчину, коли вона ще нічого не може? Вона повинна займатися. Займатися так, як ми це робимо. А не бозна-де бозна з ким! – прохрипіла у темряву Елас.
Тенако не відповіла.