Я не хотіла це комусь показувати!...
Але потрібна критика. Читав Сергій. Йому сподобалося, все чекає на продовждення. Читала мама, розкритикувала і пояснила, що ліпше повертатися до "мого" романтично-образного стилю, і не лізти ні у яке "лєгкоусвояємоє" фентезі. Почала читати Ягенка і знудилася. Так що я не будую ніяких ілюзій стосовно цих писак, але вірю, що можу з вашою допомогою відточити усі недоліки та несуразності.

Почала я писати "оповідки" у 11 років у великому зошиті в лінійку. Малювала малюночки. Щоправда, оповідь чатсо стосувалася саме життя головної героїні у Келькії. Від описаних у зошиті пригод не лишилося і сліду, окрім деяких епізодів: про бійки, "блискавок", політ на Залети. Вела я ту писанину до 14 років, коли детально описала про те, що сталося у Вайро з Олівом. Потім те все знайшла мама.... прозріла.... мені стало соромно... і я все порвала.
"Альварські Оповідки" перейшли у усну форму. Стали постійною думалкою. Ви, я переконана, так само фантазуєте про пригоди і світи. Це - те саме. Я не ставила неа мету вигадати щось геніальне - я просто рік тому вирішила записати усі ті історії, що понавигадувала з 11 і до 19 років... і далі..


Ще така заувага. Тут є певні "приколи" зі стилем. Справа у тому, що "АО" починаються із "дитячого" стилю, бо головній героїні 11 років. І в міру того, як героїня дорослішає, змінюється і стиль оповідки.

Усьо. Дуже сподіваюся на вашу критику, яка допоможе довести це все до пуття.

Дьютан.