Здавалось принаймі кінцівка цього дня повинна була бути спокійною,… хм! себто без несподіванок, але… батькове: “тут тобі прийшов якийсь лист”, а потім: “Я уявляю твоє здивування, коли Ти прочитаєш моє ім’я на конверті!…” – і перший рядок справді інтригує і заставляє задуматись. Що-що, а цей лист був для мене несподіванкою.

Рядок за рядком, зміст такий ж простий, дитячо-наївний і зрозумілий, як і колись. Спогади, які зовсім неохоче зявлялись з під завалів пилюки життя. Насправді це було зовсім недавно, востаннє ми бачились всього півтора року тому, а попрощались … десь якраз можна б було “святкувати” другу річницю… … … Та за це час трапилось стільки подій, пережилось стільки емоцій, відбулось стільки злетів і падінь, що зараз цей період здається тільки сном, далеким і в чомусь навіть казковим.
Тільки “вчепившись” за якісь спогади – пригадуєш все до останньої події. Звідкилясь, з глубини серця, витягуєш ретельно заховані собою ж спогади, і вправно зв’язуєш їх в один ланцюжок: з першого по останній день, нічим не неприкрашаючи, нічого не забуваючи, все так як було, все так як відчувалось, все так як переживалось.

А потім знаходиш листи… це було… а може цей лист дуже навіть доречний, адже завдяки йому можна згадати не тільки як то було, але й яким був я…

Нас розділяли сотні кілометри, але пов’язували проведені разом два з половиною дні, пошта і телефоний кабель. І ніщо не стояло на заваді, щоб сказати, розказати, поділитись, відкритись і почути, відчути, зрозуміти і повірити, понадіятись і найголовніше – захотіти. І не було страху, як і не було прагматизму, і планування не було, було тільке відчуття і це було справжнє життя!

…спогади, засипані пилюкою життя зовсім неохоче піднімались на поверхню. Все було так давно забуте, пережите і проаналізоване, що тепер навіть не скидались на мою історію, але це частинка мене, це одне з того, що сформувало мене як особистість.
І нехай зараз для мене це лиш гарна історія, та це один з найзахоплюючих епізодів мого життя…

…продовження буде…