Як і все в нашому житті, так і минулись ті кілька годин від запланованого виїзду.
Зустріч на вокзалі, перші знайомства, попередні інструктажі, отримання грошей та квитків на потяг і літак, розбиття на групи, і посадка в потяг.

Ніч, ранок, вона пройшла досить швидко. Достатньо лиш було закрти очі і втома довгого дня переносить тебе вже у новий день, будячи ритмічним стукотінням коліс і пестячим лагідним промінням сонця, яке ледь-ледь пробивається крізь туман і вікно.

Сніданок і продовження знайомства, висадка і шукання автобуса, посадка, переїзд, і аеропорт. Знову інструктаж і довга процедура реєстрації, здача багажу, перевірка документів, ну і все таке.
Посадка, перший взліт в повітря і “ВАВ” – яке виривається з тебе, споглядаючи як твій звичний світ стає мініатюрою в віконці з розміром в книжку.
Ну і звичайно обід, а перед тим ще гарне “за політ”, а поміж тим приємне спілкування і знайомство з азербайжанкою, яка пробувала розповісти чи не все, про свій світ.

Ну й звичайно приліт в аеропорт, і прохання пристебнути ремні. Легкий удар і хвиля аплодисментів – матінко-земля вітай, ми знову з тобою :) . Автобус, переїзд, і багато людей нової зовнішньості. Трепетне очікування в черзі, яке супроводжується дзвінким сміхом і трішки нервовими жартами. А потім запитання на кшталт: «чому і для чого сюди прибув?, а ким працюєш?», - і чомусь у паспорті відсутній штамп про перетин кордону…

Мабуть нам не повірили, що ми приїхали сюди яко туристи, тому на границі нам й прийшлося просидіти дві години, окрім нас ще затримали двох дівчат, які явно не мали нічого спільного до виборчого процесу і двох чоловіків з пори, які, таке враження, всіма силами хотіли й показати, що приїхали робити тут революцію.
Знаєш, цікаво сидіти і бачити як на всіх виходах стоїть охорона чи працівники митниці, а ви, маленькою групою, фактично затиснуті в куток, і на здивовані і серйозні погляди відповідаєте… поглиннанням їжі, щоб в скорому часі оголосити голодування і приколюванням, дивлячись прямо в вічі.

Через дві години приїхав віце-консул України, якийсь там ен-ний чоловічок з рідного консульства. Одразу відчувся рух: нас перевели в кафе, в іншому крилі аеропорту, дали мінеральну воду та пиво, і почали з’ясовувати що тут трапилось. З ходу, нерозібравшись, і навіть нічого не запитавши, пояснивши “своїм” громадянам, що ми небажані гості в Азербайжані і завтра, першим вранішнім літаком нас депортують додому… це звичайно викликало хвилю здивування і обурення! Замість того щоб нас захищати – нас відправляють додому і “умивають” руки, мол це не я вирішив – це все вони.
Почались довгі дискусії, і прохання дати можливість дати зробити нам дзвінок, після якого принесуть всі нашу документи, які знімуть будь-яку підозру з нашої легалізації. Одразу такого добитись нам не вдалось, зрештою погодився якийсь азербайженець, але НЕ НАШ консул.
Документи вже давно були “по ту сторону границі”, чекаючи на наш вихід і оримання. Почалася довга процедура їхнього отримання і вивчення, а поміж тим нам зебезпечили харчування.

Чим не можна дорікнути азербайжанцям – це, звичайно, гостинністю. Нам швидко організували вечерю з багатою з багатим вибором місцевих фруктів і дегустацією місцевих алкогольних напоїв. Невстигаючи покуштувати, на столі зявлялись нове пиво і горілка, бренді і п’ятизіркові коняки, вина червоні і білі(зокрема з гранат).
Вартість яких, подекуди перевищувала $40(це ми перевіряли в магазині, який знаходвся поряд, і з якого вони їх й виносили).

Отак спілкуючись з їхнім міністром зовніш справ, який прибув сюди щоб вирішити проблему, ми й гостились, весело і безтурботно проводячи залишки ночі, посміхаючись охоронцям, які були розташовані в кожній точці, отримуючи змогу бачити всі наші дії, і при потребі контролювати наше пересування нічним аеропортом.

Посеред ранку зявився документ з посольтва, який чомусь терміново прийшов з України. Тобто, коли викликали консула, про нього було не відомо.
Так ось, цей документ говорив про те, що Україна офіційно не посилає спостерігачів на вибори в Казахстан і Азербайжан.
Цікаво було те, що він був підписаний 16 липня (здається) виконуючим обовязки міністра *** Бутейком. Та при тому, що в той час Тимошенко була ще премєр міністром, і ніяких “виконуючих обовязків” НЕ БУЛО. Документ був нелегітимним, він взагалі був липовим. Це розуміли ми, це з подивом дізнався азербайжанський міністр зовнішніх справ.
Україна вирішила справу доволі просто - краще відкликати.
…
Вранішній аеропорт, невиспані обличчя, митники, які метушаться, здивовані люди, які проходячи повз нас, з подивом споглядаючи чи не вщент заставлений стіл пляшками і поміж тим іншими харчами. Представник аерокомпанії, який нагло і безрезультативно хоче з нас вибити по п’ятнадцять доларів за дострокове оформлення квитків, віце консул, який намагається посадити нас спокійно в літак…
Зрештою і літак, ті самі українські стюардеси, які так і не навчилися говорити українською. І довгих три години перельоту… а потім Київ, прогулянка містом, ну а потім знову поїзд, у якому ти знову нечутно засинаєш до самого Львова…

…а потім в інтернеті знаходиш, що 16 спостерігачів від України, в неділю, були депортовані з території Азербайжану…